РОЗДІЛ XIIІ
Допоміжні війська — це ще один рід невигідних збройних сил: вони з'являються, коли ти закликаєш якогось могутнього зверхника прийти зі своїм військом тобі на допомогу й захист. Так учинив недавно папа Юлій, який, зазнавши під час походу на Феррару прикрого досвіду зі своїми найманцями, звернувся до підсобних загонів; він домовився з Фердинандом, королем іспанським, що той повинен йому допомогти своїми людьми і військами. Самі по собі ці сили можуть бути корисні й добрі, але для того, хто їх закликає, вони майже завжди шкідливі, бо коли їх розбивають, ти теж загинув, а в разі перемоги ти залишаєшся у них в полоні. Хоча такими прикладами повна стародавня історія, але я не хочу обійти цього близького до нас випадку з папою Юлієм II. Рішення його кинутися в обійми чужинця лише тому, що йому хотілося здобути Феррару, було більш ніж легковажне. Але щастя сприяло йому, і сталася ще одна подія, ніби на те, щоб йому не довелося розплачуватися за свій невдалий вибір: допоміжні війська папи були розгромлені під Равенною, але швейцарці, виступивши потім, усупереч усякій сподіванці його самого та інших, прогнали переможців, і вийшло, що він не потрапив у полон ні до ворогів, які повтікали, ні до своїх союзників, оскільки переміг не їхньою зброєю. Флорентійці, самі беззбройні, кинули десять тисяч французів на взяття Пізи і наразили себе цим рішенням на більшу небезпеку, ніж у найважчу для них пору. Цісар константинопольський, обороняючись від сусідів, послав до Греції десять тисяч турків, які після закінчення війни не побажали піти звідти, і це було початком рабства Греції у бусурманів.