Владар, що викликає таку думку про себе, завжди буде у великій пошані, а проти того, хто в пошані, важко учиняти змову і важко його розбити, якщо знають, що він видатний муж і великий авторитет для людей. Річ у тім, що владареві можуть загрожувати дві небезпеки: одна, внутрішня, з боку підданців, а друга, зовнішня, від чужоземних можновладців. Від другої захищаються з допомогою доброго війська і добрих союзників. Якщо є добре військо, завжди знайдуться й добрі союзники, і внутрішнє становище завжди буде міцне, якщо міцне становище зовнішнє, аби лише якась змова не викликала чвар. При погіршенні зовнішніх стосунків владар завжди зуміє відбити ворожий напад, якщо він правив і жив так, як я казав, і якщо він не розгубиться при цьому. За приклад може бути хоча б той-таки Набіда Спартанський. Якщо ж немає загрози від чужинців, то треба дивитися, щоб не змовлялися таємно проти тебе твої ж таки підданці. Від цього владар може цілком уберегтися, намагаючись не викликати в людей ненависті й зневаги до себе й залагоджуючи справи так, щоб народ був задоволений ним. Останнє найголовніше, як я вже не раз про це казав. Найкраще, чим може захистити себе від змов владар, це не будити до себе загальної ненависті; адже змовники завжди вірять, що вбивство владаря порадує народ. Якщо ж вони бояться народного обурення, то навряд щоб зважилися виступити, бо сама змова пов'язана з величезною небезпекою. Як видно з історії, змов було дуже багато, та лише декотрі з них закінчилися вдало. Річ у тім, що змовник не може бути одинаком і повинен шукати серед невдоволених людей собі спільників. Але, розкривши душу якомусь невдоволеному, ти даєш йому змогу відзначитися, бо, виказавши тебе, він може сподіватися на всілякі блага. Бачачи з одного боку певну вигоду, а з другого сумнівну й небезпечну затію, цей спільник повинен бути вірним другом тобі або затятим ворогом владаря, щоб не зрадити тебе. Коротше кажучи, за плечима змовника немає нічого, окрім страху, підозрілості, побоювання кари, і це його зв'язує, за владарем же стоїть велич трону, закони, захист друзів і держави, і це його охороняє. До того ж, якщо владар користується повагою в народу, то важко уявити, щоб хтось наважився на змову проти нього. Адже змовник звичайно ризикує ще до здійснення свого лихого наміру, а добившись успіху, він повинен боятися народу, ворожого до нього, а від народу ніде не втечеш.
Прикладів можна було б навести безліч, але я вдовольнюся тільки одним, взятим з часів наших батьків. Коли правитель Болоньї, месер Аннібале Бентівольйо, дід нинішнього месера Аннібале, був забитий Каннескі, організатором змови проти нього, і з усієї династії живим залишився тільки месер Джованні, літами ще немовля, то зараз же після вбивства народ повстав і перебив усіх Каннескі. А все тому, що Бентівольйо любили болонці. Любили так, що, позбувшись зі смертю Аннібале правителів цієї династії і дізнавшись, що у Флоренції живе нащадок роду Бентівольйо, під ім'ям сина коваля, болонці вирушили туди й передали йому трон. Він правив, поки месер Джованні не досягнув віку, потрібного для владаря.
Отож владареві, якщо він популярний у народі, нема чого боятися змов. Але якщо люди за щось його незлюбили, тоді жди лиха від усіх і кожного. Держава міцна й мудрий владар там, де намагаються не озлобляти панство і водночас годити народові. Бо це найголовніше для правителя.
У наші часи Франція — це королівство з найкращими порядками і владою. Свобода й безпека короля гарантуються дуже багатьма інституціями. Перша з них — парламент. Той, хто заснував це королівство, добре знав, як любить пишатися знать і як ненавидить цю знать простий народ. Щоб приборкувати сваволю панства і заспокоїти недовіру до нього простолюду, не наражаючи при цьому короля на ремство знаті, якби він заступився за народ, і на ремство народу, якби він потурав знаті, він поставив третю владу. Ця третя влада зуміла, ні в кого не викликаючи невдоволення королем, урозумляти сильних людей і захищати малих. Для безпеки короля і королівства годі було придумати щось краще за цей лад. Звідси можна вивести добру науку: всякі неприємні справи владарі повинні передавати на розв'язання іншим, а милості виявляти самим. Я знов приходжу до висновку, що владар мусить шанувати знать, але не викликати ненависті народу.