РОЗДІЛ V
Коли міста, здобуті зазначеним вище шляхом, звикли жити вільно і за своїми законами, то існують три способи їх утримати. Перший —- це їх сплюндрувати, другий — перебратися туди і самому в них осісти, третій — дати їм жити, як і колись, власними законами, правлячи з них подать і запровадивши правління небагатьох, які зберегли б їх за тобою. Річ у тім, що оскільки уряд посаджено завойовником, він знає, що не може існувати без його дружби й допомоги, і має зробити все, аби він утримався. Якщо захотіти залишити цілим місто, призвичаєне жити вільно, то утримати його легше з поміччю його власних громадян, ніж якимсь іншим шляхом. Для прикладу візьмімо спартанців і римлян. Спартанці панували в Афінах і Фівах, запровадивши там правління небагатьох, і все ж утратили обидва міста. Римляни, щоб утримати Капую, Карфаген і Нуманцію, зруйнували їх і не втратили. Вони хотіли заволодіти Грецією, десь на взір спартанців, надавши їй свободу і власні закони. З цим їм не поталанило, отож для утримання країни вони мусили сплюндрувати в ній багато міст, бо іншої ради, аби заволодіти цими містами, окрім плюндрування, справді не було. Взагалі, хто стає хазяїном міста, призвичаєного жити вільно, і не знищує його, має чекати, що його самого знищать, бо повстання завжди буде виправдане в ім'я свободи і давніх порядків, які ніколи не забуваються ні від плину часу, ні від благодії Державця. Тому хай би що робити й передбачати, проте, якщо тільки не роз'єднати й не розкидати мешканців, вони не забудуть ні імені свободи, ні своїх порядків і при першій же слушній нагоді повернуть їх, як зробили пізанці після столітньої неволі у Флоренції. Навпаки, коли міста чи країни звикли жити під рукою Державця, і рід його вигасне, то, по-перше, всі звикли до послуху, а по-друге, не маючи давнього монарха, не можуть зійтися для обрання нового зі свого середовища, а жити вільними не вміють; тому вони вагаються, перш ніж братися до зброї, і якомусь Державцеві легше схилити їх і здобути їхню підтримку. Але в річпосполитій більше життя, більше ненависті, гостріше прагнення помсти; пам'ять про колишню волю не дає і не може дати їм заспокоєння; отож-бо найкращий спосіб — це знищити їх упень чи самому там оселитися.