«Повідомляється, що з травня цього року заробітну плату буде підвищено на 20%».
Яка образа! Їх не мають за людей!
Вони могли витерпіти все, тільки не таке: звернутися до них прозою! Ні, краще страйк і боротьба до кінця! Вони боротимуться з ворогом його ж власною зброєю, навіть такою самою мовою: «Ви говорите з нами прозою? Яке хамство! Ми відповімо на нього поетичним страйком!»
На щастя, мер та радники (найвишуканіші поети міста) відразу перейшли на бік страйкуючих, і робітники почали працювати лише тоді, коли біля входу в друкарню з'явилося нове, прикрашене квітковими візерунками оголошення:
Поетичну законність відновлено, і громадяни Віршограда, як завжди витончені й люб'язні, продовжували розмовляти віршами.
А трохи згодом трапився цікавий випадок, цього разу з дівчинкою на ім'я Катеріна.
Катеріна переплутує слова
Уже змалечку, здається, ще від перших вимовлених слів, з Катеріною почали коїтися якісь дива. Матуся, схилившись над її колискою, казала:
А Катеріна лепече:
А вона каже:
Батькові ще пощастило — донечка називала його дядьком. Але коли сідали до столу, замість тарілки вимагала горілки.
Батьки хвилювалися не на жарт: така маленька, а така зухвала, і вже в такому віці виявляє схильність до пиятики. Як і всі у Віршограді, розмовляли вони віршами і, ясна річ, у віршах виливали свої почуття:
Але Катеріна не переростала, вдача її не кращала. Коли від окремих слів вона перейшла до перших речень, тобто до фраз у віршах, то в неї виходило щось на зразок:
Ач, яка самозакоханість та бундючність! Та хто ж вона така, що такої думки про себе? З якої речі цілувати їй коси й спідничку, ніби вона якась принцеса!
Та Катеріна зовсім і не бундючна, і не пихата, і не мала вона ніяких схильностей до пиятики. Просто народилася з вадою. Є такі, що народжуються косоокими, і такі, що народжуються клишоногими; а Катеріна плутала рими. Вона чітко уявляла все, що хотіла сказати. Треба було, приміром, сказати «тарілка», та ледве вона згадувала це слово, як з губ злітало друге, яке римується з «тарілкою», — «горілка». Ось і виходило, що батько, котрий для неї, звісно, був таки батьком, перетворювався на дядька, а на маму вона говорила «яма» і «дама». І зовсім вона не хотіла, щоб їй цілували коси й спідничку, а тільки носа й щічки.
Але ніхто навіть не здогадувався про цю вроджену ваду, тому Катеріну вважали зіпсованою, розбещеною, зарозумілою. Бо в Віршограді навіть повітря було пронизане поезією.
З роками Катеріна завдавала батькам дедалі більше клопоту.
Ще зовсім маленькою вона віршами привітала батьків з Новим роком і поклала листівку татусеві під серветку на столі. Що ж прочитав тато в поздоровленні?
Римуючи, Катеріна, як завжди, помилилась і, замість «поважати», написала «зневажати».
Звичайно, батьки дуже розгнівались: