Отож через ці нещасні переплутані рими її завжди карали. Бідолашна, вона сама не здогадувалася про свою ваду і впадала в розпач: адже вона так любила своїх батьків, а вони їй без кінця дорікали. Донечка шукала найніжніших слів, які б умістили всю її любов до них.. Одного разу Катеріна склала два рядки, що, як їй здавалося, дуже точно передавали її почуття до батьків. І, ставши перед батьком та матір'ю, вона прочитала:
Вона хотіла сказати «щастя і долі». Але ж уявіть собі стан батьків, коли вони почули таке побажання. Цілий місяць дівчинка просиділа вдома, бо їй заборонили виходити на розваги та прогулянки.
Але такі прикрощі підстерігали її не лише вдома. У школі теж непорозуміння на кожному кроці: Катеріна завжди відповідала неправильно, бо, римуючи, переплутувала слова.
На іспитах у неї спитали ім'я великого поета стародавньої Греції, вона швиденько відповіла: «Гулівер». На питання, яка протока носить ім'я видатного португальського мореплавця, сказала: «Могіканова». До того ж, вона розповіла, що Італія має форму хобота, а не чобота, а Лондон стоїть на річці Пемзі, а не Темзі.
Звичайно, її залишили на другий рік. Вдома батьки, дізнавшись про це, вилили на неї лавину гнівних віршів, де римувалися «негідниця», «тупиця», «ледащо» і «зовсім пропаща».
Катеріна нарешті здогадалася, від чого її нещастя, і спробувала пояснити, що готувалася до іспитів ретельно, що винна в усьому тільки вроджена вада, яка щоразу заважає їй знаходити, потрібні рими.
Як завжди, вона робила помилки, тож і цього разу закінчила своє пояснення так:
Батьки нічого не зрозуміли, натомість розгнівалися ще дужче. Вона кепкує з них? До чого тут брови? І вони знову сипнули на неї віршованими докорами, де цього разу римувалося: «бридко», «видко», «гидко», «стидко».
З подругами і приятелями теж поспіль неприємності. Подруги, приміром, люб'язно запрошують її:
А вона вдячно відповідає:
Подруги, певна річ, знизували плечима, відверталися й не хотіли більше знатися з нею, бо не розуміли, що вона замість «підведу» хотіла сказати «підійду».
Зустрівши подругу в новій сукні, Катеріна поспішала зробити їй приємність, сказати, що в своєму чепурному вбранні вона просто чарівна; але натомість у неї виходило:
Поступово всі стали уникати її, сердешна дівчина дуже страждала від цього. Нарешті батькам увірвався терпець. Одного дня мати, почувши, як розмовляє Катеріна, не витримала:
Катеріна зайшлася плачем і приголомшена вибігла на вулицю. Це слово «схибнулась» болісно різонуло її. Адже вона нормальна, розумна, добра, серце її сповнене любові до батьків, друзів, до кожного з людей. Чому ж ніхто її не розуміє?
Якась жінка, побачивши, що дівчинка гірко плаче, зупинила її й запитала:
Катеріна, схлипуючи, відповіла:
Вона збиралася сказати замість «перчина» «причинна», а замість «нахиляюсь» «помиляюсь».
Але жінка, звісно, цього не знала й, подумавши, що в дівчини не всі вдома, відвела и до лікаря.
Лікар оглянув хвору й попросив, щоб вона сказала: «тридцять три». Катеріна відповіла одразу, правда, на свій лад: «Носа втри!»
Звичайно, лікар подумав, що вона кепкує з нього, але ж їй таке й на думку не спало. Дівчинка сподівалася, що цей чудовий лікар її нарешті вилікує, і тому сказала:
Лікар скипів: це вже занадто — назвати ветеринаром такого славетного лікаря, як він. Крім того, що рими не полум'яні, а, навпаки, препогані, вони ще й глузливі, знущальні. У Віршограді, батьківщині ґречної й чемної розмови, це був такий величезний злочин, якого навіть не можна осягнути розумом. Тому лікар попросив поліцейського доставити Катеріну додому й передати батькам, що її слід влаштувати в виправний будинок, на поетичне перевиховання.