Крісло під'їхало до дверей, вони розчинилися, й Паоліна пересіла на крісло в ліфті. Зззз... — кабіна опустилася в гараж під будинком, і дівчинка вже в електромобілі. Навіщо напружуватися, самій вести машину, коли є автоводій? Дррр... — і Паоліна вже перед шкільним ескалатором. Уууу... — і вона в класі.
На парті праворуч стоїть обчислювальна машина, ліворуч — електронний мікромозок. Паоліна натискує клавішу — і написану на дошці задачу розв'язано. Паоліна натискує іншу клавішу — і твір на задану тему готовий.
Тим часом її мати порядкує вдома. Вона сіла за пульт управління і, щоб якомога швидше прибрати квартиру, натиснула на всі кнопки одразу: тринк-транк-бах-бабах! І ось уже працюють автоматичні пилососи, натирачі підлоги, стелиліжка, вікномийки.
А батько тим часом уже на заводі. Його вказівний палець тільки й знай натискує кнопки. Туп-тап-таратап! .. Сам один на весь величезний завод. Та він твердо вирішив: якщо найближчим часом його не забезпечать, як обіцяли, автоматичним кнопконатискувачем, оголосить страйк, бо більше не витримає: за цілу годину роботи палець німіє.
Та повернімося до школи. Вчитель роздає домашні завдання: кожен учень одержує магнітну стрічку з записом тієї або іншої книжки. Вдома діти ввімкнуть магнітофони і спокійно прослухають записи! — не псувати ж очі читанням! Паоліна дивується, чому їм жодного разу не давали «Робінзона Крузо». Втім, на все місто не було жодного примірника цієї книжки, бо в Автоматії все одно ніхто нічого не зрозумів би в ній.
Винахід Клоріндо
Як і всі хлопці в Автомати, Клоріндо був закоханий у техніку. Надовго зачиняючись у своїй кімнаті для ігор, тобто лабораторії, він годинами думав, що б таке винайти. Але місто вже напхане найдосконалішими машинами, все можливе, здається, вже створене, навіть машина думок — і та існує давно. Винайдено також і машину снів. Залежно від того, який сон ти хочеш побачити— веселий, страшний, історичний чи фантастичний, — ти натискуєш відповідну кнопку, а коли засинаєш, дві механічні руки, загорнуті в щось м'яке, починають масажувати тобі голову, і невдовзі з'являється замовлений сон. Дехто вранці не може згадати, що йому снилося, в такому разі машина записувала сон на відеоплівку, і його можна було подивитися вдруге в чорно-білому або кольоровому зображенні (залежно від того, який він був насправді), ба навіть озвученим і з належними запахами. Ця ж машина безпомилково підказувала також виграшні номери найближчого тиражу спортлото.
Але Клоріндо певен: не може бути, щоб уже винайшли все. Можна, безперечно, придумати ще якусь машину, котра зробить людину щасливішою. Бракувало ідеї, не міг її підказати навіть найдосконаліший електронний мозок.
Аж ось йому сяйнула думка. Винайти ще одну корисну машину? Ні, краще сконструювати механічну людину, здатну керувати всіма складними автоматами в місті; вона навіть натискуватиме кнопки замість людей! І це буде не просто робот, їх уже й так досить, а саме МАШИНОЛЮДИНА, пристрій, котрий геть не відрізнятиметься від свого творця, зможе мислити й діяти.
Не гаючи часу, Клоріндо заходився розробляти проект. Батькова лічильно-обчислювальна машина та електронний мозок допомогли впоратися з найскладнішими розрахунками, материн хімічний комп'ютер розробив нові види необхідних синтетичних матеріалів. На щастя, для механічної людини можна було використати чимало давно вже випробуваних на практиці штучних органів і частин тіла: серце, нирки, зуби, нігті, вії, а також ті, що з'явилися останнім часом: пластмасові кістки, призначені для заміни власних при переломах, повітряні камери-легені, мішковидні шлунки тощо.
Зібравши кістяк, Клоріндо, почав монтувати нерви власної конструкції — з'єднав металеві дротики, прикріпив мініатюрні транзистори та батарейки, щоб реєструвати відчуття, після чого приладнав нирки, шлунок, легені. Поволі винахід набував форми.
Увечері, коли тато з мамою заходили до синової кімнати — поцілувати його і сказати «на добраніч!», Клоріндо ледве стримувався, щоб не розповісти їм про свою роботу. Ні, ні, він зробить батькам сюрприз, тільки-но одержить патент на свій винахід, — і він засинав у мріях про цей щасливий, — може, найщасливіший у його житті день.
Тепер йому залишилось виконати дві — і то найважчі — роботи. Коли він покрив тіло синтетичною шкірою власного винаходу та наповнив вени штучною кров'яною плазмою, винахід став достоту схожий на людину. А що вражало якнайбільше — він діяв! Механічна людина розплющувала очі, рухалася, виконувала накази...