-- Не треба, я поїду з вами.
-- От і добре, розумнице. — похвалив її ватажок і простяг Мілі , руку.
Та , взялась за неї і за мить вже сиділа позад нападника. Мандрівників погнали у перед, їхня зброя перейшла до бандитів, лише Карол встиг сховати свого ножа в чобіт, але що вартий один кинджал , проти десятка озброєних чоловіків.
-- Кароле? На цей випадок, твій чаклун, не дав ніякого зілля?— єхидно спитав, вугляр.
-- Ні, тільки сказав, що в таких випадках, дуже балакучим відрізають язики. — грубо відповів хлопчина.
-- Не сваріться , хоч зараз. Не до цього. — обірвав, пошепки їхню розмову, Плато. — Може крім розбрату, у вас є якісь інші плани? Бо в моїй голові, порожньо як в старій діжці.
Обидва хлопці здвигнули плечима, вони не мали що відповісти товаришеві, але надалі йшли мовчки і не сварилися. Під вечір. хмари розвіялися. Сонце вже майже сіло, тому на дворі, ані трохи не розвиднилося. Полонених, пригнали до якогось селища, будівлі тут були цілі, вулицями ходили місцеві жителі, та побачивши вершників, намагалися швидше сховатися.
Мандрівників закрили в сараї, на важкі дерев’яні двері, ліг залізний засув. Мілена залишилася з розбійниками.
-- Знаєте, друзі,-- обізвався, Крістур. — Я, спочатку вважав, що на тому хуторі, де була вбита родина, похазяйнували жриці Норка, та це на них не було схоже, адже їм потрібні були жертвоприношення, а вони покинули тіла…
-- Я теж , гадав, що то зробили жриці. — перебив чоловіка Шутім.
Крістур хитнув головою, і закінчив свою думку:
-- Та , тепер я знаю, чиїх то рук справа.
З ним погодилися всі, вони попали в полон, до мародерів і бандитів. Тому і люди в селищі , такі налякані , за них, не було кому заступитися.
-- Невже, вони не бояться шорхів?— здивовано спитав, Капер.
-- Мабуть вони, ще з ними не зустрічалися, тому і такі самовпевнені. В селищі не запалили жодного багаття. Разом з ними в небезпеці і населення, і ми. — відповів на запитання, Мозус.
-- Якщо, нас не вб’ють, раніше. — іронічно додав, Крістур.
Мілена стояла навпроти великого дзеркала, на ній було гарне, навіть розкішне блакитне плаття, жінка років тридцяти, розчісувала її довгі, світлі коси .
-- Тобі, подобається Самсон?— несподівано, для дівчини, спитала вона.
-- Хто?— не зрозуміла Міла.
-- Чоловік, за якого ти хочеш вийти заміж. Його звуть , Самсон. — пояснила жінка.
-- Ні , не подобається, і заміж я, за нього, не хочу. Він обіцяв відпустити моїх друзів, якщо я стану його дружиною. — тихо відповіла ,дівчина.
-- Він тобі збрехав. Він всім бреше. Як тільки він заволодіє твоїм тілом, твої друзі помруть, та і ти станеш йому не потрібною. Як ось, я. — сказала жінка.
-- А хто, ти, для нього?— поцікавилася Мілена.
-- Я і є, його законна, дружина. Він приїхав до нас на узбережжя, красивий, видний, багатий . Я ,одразу закохалася в нього. Він посватався до мене, і мої батьки дали згоду на наш шлюб. Хіба ми могли знати, звідки те багатство і хто він такий на справді. Самсон забрав мене в ці краї і лише один день я тут була з ним щасливою. Після першої шлюбної ночі, я зробилася йому не цікавою, і залишилася потрібною лише як прислуга. Те саме буде і з тобою. — розповіла ,жінка.
-- Що ж, мені робити? Як врятувати себе і своїх друзів?— дівчина , подивилася очами повними сліз на своє відображення в дзеркалі, наче чикала від нього відповіді.
-- Якщо, я , вам допоможу, твої друзі, захистять мене? Не кинуть на поталу, моєму чоловікові?— несподівано спитала жінка.
-- Ні, не покинуть! А, як ви, нам допоможете?
--- Ще не знаю. В мене є снодійне зілля, я спробую його використати. От тільки потрібно розвідати, де Самсон тримає полонених. Мені він, не скаже. Спробуй ти, у нього випитати.
--- Як?
--- Якось, спробуй! Зараз він, тобі, і гори золота даруватиме!
Двері, раптово відчинилися, на порозі стояв ватажок бандитів.
-- Вассо, пішла геть з відси. — сказав він своїй дружині.
Та ,покірно вийшла. Самсон підійшов до Міли з заду і перекинувши руки через її плечі , показав їй намисто з перлів. Він посміхаючись, надив їй його на шию.
-- Подобається? Це , мій тобі, весільний подарунок. — посміхнувся, він.
Та замісто посмішки наречена, побачила звірячий оскал. Її всю, аж пересмикнуло від відрази.
-- Гарна річ, весільні подарунки. Наче даруєш комусь, а насправді вони залишаються в тебе. — Самсон, зареготав і вийшов.
За дверима він наштовхнувся на Вассу.
-- Через хвилину, щоб , дівка була готова.
-- Добре, господарю. — відповіла жінка.
Самсон пішов, він був задоволений собою. Якби він зараз озирнувся, то наштовхнувся на погляд повний люті і ненависті, яким його проводжала, дружина.
Посеред селищного майдану, горіло багаття. Навколо нього , були поставлені столи, що просто ломилися від наїдків і напоїв, за ними, розсілися вся банда. Мілена сиділа поруч Самсона. Від нервової напруги, в неї тремтіло все тіло. Васса обіцяла свою допомогу, та що може тендітна жінка, проти цілої банди. Ватажок, обійняв дівчину за плечі, він відчув її тремтіння.
-- Що, таке, крихітко. Ти мене боїшся? Не треба! Ми хлопці хороші, нікого не кривдимо. Еге ж, друзі мої?— гукнув , Самсон, до своїх людей.
-- Еге ж! Так! Звісно!— почулися звідусіль, п’яні вигуки.
Ватажок, смачно поцілував Мілену у вуста, слизьким і жирним він наїдків, ротом. Дівчина вирвалась і рукавом обітерла губи, та бандита це не збентежило, він знову голосно зареготав і показуючи на Мелену кісткою, яку щойно гриз, вигукнув:
-- А дівча, з норовом. Мені , такі подобаються.
Навколо столу, ходила Васса. Вона все підливала і підливала вино в кухлі бандитів, ті були майже вщент, п’яні. Та Самсон, виглядав тверезим. Він поставив навпроти дівчини срібний кухоль і хлюпнув в нього червоного вина.
-- Випий , моя зіронько, за наше кохання!— улесливо , промовив бандит.
Міла, слухняно взяла кубок і трохи надпила, а потім, через силу, посміхнулася грабіжникові.
-- Щось, ти ,не дуже весела. Тобі не подобається наше свято?— побачивши, цю видавлену посмішку, спитав Самсон.
-- Чесно кажучи, веселощів у вас і розваг, справді мало. Ось в нашій компанії, був карлик, він міг розсмішити кого завгодно. — відповіла Мілена.
Сказала і сама злякалася своєї сміливості. Та робити було вже нічого, треба було грати далі і дівчина, демонстративно позіхнула.
-- А, чому був?— здвигнув плечима бандит. — Він і досі живий. Зараз ми тебе розвеселимо, моя крихітко. Гей, ви ,там, ану сходіть до полонених і приведіть коротуна. Моя дівчина хоче посміятися!
Васса, підійшла до Мілени і Самсона і попідливала їм пійла, а поки лила, нагнулася до Мілени і сказала:
-- Не пий вина, воно з отрутою. Я, вже все налаштувала, попросись до вітру.
-- Зараз приведуть Шутіма. Прослідкуй звідки. — прошепотіла у відповідь дівчина.
-- Про що , це ви шепочетесь. — несподівано, почувся голос, ватажка.
Жінка не розгубилася:
-- Дівчині, потрібно на хвилинку відійти, але вона соромиться, мій господарю, тобі про це сказати.
-- От , дурненька! Чого ж тут соромитись?— пом’якшав голос бандита. — Гей, ти. — штовхнув він під бік вояка, що сидів поруч з ним. — Проводи, красуню, до вітру.
-- Не треба, мій господарю. Вона при чужому чоловікові, буде не зручно себе почувати, я сама її проведу. — втрутилась Васса.
-- Добре. Лише не довго, бо ти ж , мене знаєш. — дивлячись у очі своїй дружині. Прошипів Самсон.
Та , нічого не відповіла, лише ствердно кивнула головою. Мілена вийшла із за столу і пішла слідом за жінкою.
Вже багато часу, мандрівники просиділи в темному сараї, вони чули гамір, та п’яні вигуки, знадвору. Що вони тільки не передумали, за цей час, але розумного рішення так і не знайшли. Карол зовсім не хвилювався за себе, його весь час тривожила думка: « Як , там, Мілена. Що роблять з бідною дівчиною, ці недолюдки». Біля вхідних дверей зашурхотів засув, двері розчинилися і на порозі нарисувалося двоє п’яних бандитів. Один з них , ткнув смолоскипом майже в обличчя Шутімові.