-- Ти, підеш з нами, тебе хоче бачити наш ватажок.
Коротун перезирнувся з товаришами.
-- Не хвилюйся Шутіме. — заспокоїв його , Мозус і додав:-- Використай свою прогулянку з користю.
Чоловік зрозумів натяк, він хитнув головою, даючи пойняти, що все зрозумів.
Тим часом Мілена і Васса, обговорювали план дії.
-- Це добре ,що ти , попросила привести карлика , це нам дасть трохи часу, поки зілля почне діяти. Я сховала зброю і трохи харчив. Зараз , повернися до столу, щоб Самсон, нічого не запідозрив. — посовітувала, жінка.
-- А, як же я, знову, піду із за столу?— розгубилася Мілена.
-- Щось придумаємо. — заспокоїла її , Васса.
Мілена сіла біля бандита, якраз в ту хвилину, як до столу підвели Шутіма.
-- Ану, карлику, покажи нам, що ти вмієш робити. — п’яно прохрипів , ватажок. — Заспівай , чи потанцюй для нас.
-- Ще, чого!— обурився , малий. — Не дочекаєтесь, щоб я, перед вами , вихилясував.
Шутім, з пересердя, затупав своїми кривулястими ніжками, а п’яні бандити, дивлячись на нього, аж за животи хапалися, у Самсона навіть сльози виступили з очей.
-- Ти, була права, моє серце!— вигукнув, він , звертаючись до дівчини. — Нічого смішнішого в своєму житті , я не бачив.
Ватажок обійняв Мілену за плечі і міцно притис до себе. Побачивши, як дівчина і бандит туляться один до одного, Шутім , аж присів від злості. Він хотів сказати щось образливе, та йому забракло слів. Він лише як риба, відкривав і закривав рота, витріщивши свої очі.
-- Все! Досить! Більше не можу!— вимовив крізь регіт, Самсон. — Ведіть його назад , бо я умру від сміху.
Карол сидів під стіною і мовчав, втупившись в підлогу. Несподівано, йому здалось, що вона ворушиться. Він придивився пильніше, земля знов ворухнулася.
-- Здається, в нас, ще більші неприємності , ніж ми вважали. — прошепотів юнак.
Друзі звернули на нього увагу.
-- Про ,що, ти говориш?— не зрозумів , хлопця, Мозус.
Карол показав пальцем у підлогу:
-- Про , шорхів. Мабуть, вони вирішили в цьому сараї прорити свою нору.
Земля під ногами, просідала все дужче і дужче. Друзі тулилися по під стінами, боячись провалитися.
-- Ще трохи і нам кінець. — констатував факти, Теймур.
-- І ,що, ти пропонуєш?— спитав його, Плато.
-- Я , пропоную. — обізвався Капер. — Ми всі, не слабого десятка , треба разом налягти на двері, може виб’ємо, а там розберемося, що робити. Та сидіти і чекати поки нас з’їдять шорхи, дурість.
-- А, що , може вийти!— погодився з братом , Плато.
Вони не стали чикати наказу, приготувалися і разом кинулися на двері. Та коли вони вже були перед самими дверима, ті , раптово відчинилися і болотники, не виспівши зупинитися, вивалилися на зовні, збивши з ніг охоронців, що якраз привели Шутіма. Коротунові, теж дісталося. Першим , отямився Плато, він ударив кулаком в обличчя, одного з охоронців і вихопив в нього зброю. Його прикладу , по слідував Капер, і обеззброїв іншого бандита. Здавалося , друзі вже вільні, залишилося визволити Мілу.
-- Шутіме, ти там був, у нас є шанс врятувати дівчину?— спитав Крістур, підіймаючи за руку, малого з землі.
-- Є, вони всі перепилися, але, чи їй це потрібно?— грубо відповів , коротун.
-- Про, що ти кажеш?— сердито, вигукнув Карол.
-- А, те і кажу, що вона сидить в обнімку з тим бандитом і либиться. —з образою в голосі, відповів Шутім. — Вона ,разом з іншими, сміялася з мене.
-- Це , ще нічого не доводить. Я ,знаю Міленку, з дитинства. Вона не з тих дівчат, що вішаються на шию, кому попало і якщо вона, себе так поводила, на те в неї, мабуть, були причини на те. — спокійно і розсудливо сказав, Мозус.
-- Пішли вже, поки підземляни не повилазили. — став підганяти товаришів, Крістур.
Мандрівники, обережно рушили в бік бенкету. За столами і справді вже були всі п’яні . Чи то Вассине зілля подіяло, чи то просто обпилися , різниці не було. Друзі сміливіше рушили в перед, та ватажок банди ,хоч і був добряче на підпитку , та не настільки, щоб не помітити їх. Він злякався, розуміючи, що його вояки, йому не підмога. Схопивши Мілу, Самсон витяг її із за столу, придавивши їй до горла ніж.
-- Підійдете ближче і дівчина загине, зрозуміло? Ану покладіть мечі на землю і повертайтеся назад, до сараю. — наказав своїм полоненим, ватажок бандитів.
-- Не можемо, в сараї , свою нору риють шорхи. — відповів , йому, Крістур.
Та Самсон зараз, мало що міг скумекати, тому весь час продовжував притискати ножа до горла дівчини і крутив головою на всі боки, шукаючи собі допомоги. Та все було марно. Ніж врізався в ніжну дівочу шкіру, вона почала задихатися, а товариші не знали як їй допомогти. Несподівано , Самсон застиг на місті і здивовано подивився на свій живіт, з відти тирчав наконечник списа. Рука з ножем безвольно опустилась, бандит відпустив Мілину і озирнувся назад, за його спиною стояла Васса.
--- Ах, ти ж, су…-- більше він нічого не вспів сказати і втративши свідомість , упав на землю.
-- Це, тобі , покидьку, за моє знівечене життя. — з люттю в голосі промовила, жінка.
Мілена кинулася до неї.
-- Дякую, тобі, Вассо. Ти , мене врятувала.
-- Не, треба подяки. В першу чергу, я врятувала себе, а тепер, треба з відси тікати, поки бандити не прохмелилися. — сказала вона, звертаючись вже до чоловіків.
Ті столи і спостерігали за всім , що відбувалося з роззявленими від подиву ротами і лише після її слів, прийшли до тями. Карол обійняв і пригорнув до себе дівчину.
-- Я так хвилювався за тебе. З тобою все гаразд?
-- Так. Все добре. Ми з Вассою, хотіли прийти вам на допомогу і вже навіть приготувалися. Вона підпоїла бандитів сонним зіллям, але ви і самі вибралися.
-- Оце, так жінка!— вигукнув , Крістур. — На все здатна.
Він дивився на неї захопленим поглядом , Васса, теж, глянула на нього, і посміхнулася, лише в молодості, на неї, так дивилися парубки.
-- Хто ти, красуне?— спитав Крістур.
-- Мене звуть , Васса. Я , дружина цього недоумка. — вона показала рукою на нерухомого Самсона. Як давно, я мріяла його вбити. Скільки знущань і наруги, я від нього зазнала. Думаю, Боги , мені вибачать за скоєний мною злочин.
-- Неодмінно! Ти ж рятувала людину. — погодився з нею чоловік.
-- Я , приготувала для вас зброю і харчі, там біля сарайчика. Треба забрати. — згадала, жінка .
Та коли мандрівники, разом з нею , наблизилися до будови, то побачили безліч тіней, які поволі рухалися в їхній бік.
-- Це шорхи! Вони вже на поверхні. — вигукнув, Карол.
-- Треба звідси швидше тікати. — обізвався Теймур.
-- До речі, у бандитів є коні!— згадав Мозус. — Ними і скористаємось.
-- А як же , місцеві жителі ?— спитала Міла. — Вони ж, загинуть.
Друзі від її запитання, розгубилися. Дійсно , покинути людей на смерть, це паскудство . Та Васса остудила її благородні наміри:
-- Ми, нічим їм не допоможемо. Вони, так налякані бандою Самсона , що не стануть вас слухати, і не відкриють двері нікому. Так що, треба рятуватися самим, а їм , нехай допоможуть Боги.
Друзі повскакували на коней, що належали банді. Карол і Крістур підсадили жінок. Мілена перегнулася з коня і поцілувала хлопця, той від щастя аж засяяв. Він обернувся до Шутіма і з докором в голосі, сказав:
-- А ти , що базікав?
-- Я, лише казав, що бачив. — здвигнув плечима Шутім, потім коротун звернувся до дівчини. — Вибач Міленко, я вирішив, що ти полюбила Самсона.
Мілена у відповідь, лише засміялася.
-- Ну, що, вже всі всілися?— спитав Мозус. — Тоді рушаємо.
Друзі поскакали, одразу пускаючи коней в галоп, покидаючи це небезпечне місце. Трохи проїхавши, Мозус притримав коня, в селищі почувся розпачливий крик.
-- Почалося. — промовив він сам до себе і пришпоривши коня, наздогнав товаришів.
Їхали до самого світанку, підземляни за ними не гналися і мандрівники почували себе, майже, в безпеці. Дошкуляли лише, голод і втома. Вже другу добу, вони не мали крихти в роті, та і відпочити їм, так і не довелося. Крістур, весь час, крутився навколо Васси. Та, вона, здається цього не помічала, або просто вдавала, що не помічає. Зате товариші, це не пропустили. Першим , як завжди, вколов слівцем чолов'ягу, Теймур: