-- Ну от вони і напали. — подумав болотник і замахнувся мечем.
Далі, сталося щось неймовірне. Васса, що досі стояла спокійно, кинулась у перед і широко розставивши руки, загородила маленькі створіння, від своїх друзів. Такого рішучого виразу обличчя, в неї не було з того часу, як вона допомогла мандрівникам вибратись із полону банди Самсона. Крістур махнув рукою, щоб вона відійшла, а Васса замість того, ухопилася тендітними руками за гостре лезо меча, по долоні потекла тоненька цівка крові, її очі, наповнились розпачем. Занадто сильно Крістур кохав цю жінку, він не міг встояти перед таким, її поглядом і випустив з рук зброю. Він не звертав уваги на товаришів , що намагалися його зупинити, витяг з вух затички і кинув додолу.
-- Вассо, кохана, що ти робиш?—з розпачем крикнув він жінці.
-- Морфіни нам не вороги, вони вітають нас і запрошують до себе в гості. — відповіла жінка.
Крістур перевів погляд з Васси на жителів містечка, вони з зацікавленістю спостерігали цю сцену і не виявляли ніякої ворожості. Чоловік озирнувся на Карола, хлопець теж був розгубленим. Як можна вбивати, коли на тебе не нападають і вороги без зброї? Крістур знову глянув на кохану і спитав:
-- А звідки ти знаєш, що вони нас вітали? Ти ж нічого не чуєш.
Та опустила очі і винувато посміхнулась.
-- Я не затикала вуха, так як ви, бо хотіла узнати своє майбутнє. Гадала, якщо вони мене заколисають, то я побачу віщій сон, а потім коли ви їх повбиваєте, то я прокинусь, але вони не співають, як нам було обіцяно, а чемно нас вітають і кажуть, що здивовані появою тут живих людей. Та ви самі на них подивіться, хіба вони здатні заподіяти комусь зло?
Васса звернулася до решти мандрівників. Хоч ті нічого не чули, але починали розуміти, що тут щось не так і один за одним почали опускати зброю і звільняти вуха від затичок. Лише Карол стояв в нерішучості, він добре пам’ятав розповідь королеви про підступність морфінів і тепер не знав чому вірити, Наї чи власним очам. Та все ж довіра до володарки взяла гору, він рішуче замахнувся мечем на найближчого морфіна, та його рука , несподівано, опинилась в міцній руці Мозуса.
-- Як ти можеш нападати, на беззахисних? Тут ще треба розібратись, а не вірити в сліпу.
Та хлопець його не чув і намагався звільнитись від залізної хватки ватажка, та не зміг і поступово охолов. До нього підійшла Мілена і витягла з його вух затички:
-- Кароле, я вірю Вассі, більше ніж Наї. Дійсно, потрібно розібратись.
-- Коли вони заспівають, ви не встигнете ні в чому розібратися. Так сказала королева Ная. — вже спокійно відповів він дівчині.
-- Королева Ная?— почувся з гори ніжний, тихий голос.
Це обізвався той морфін, що вітав мандрівників.
-- То це, вона вас сюди прислала?— спитав він. —А де ж сама королева примар? Вона б не пропустила видовища нашої смерті.
-- Королева примар? А хіба не ви її такою зробили?— сердито вигукнув хлопець. — Вона сама мені це розповіла.
-- Тобі хлопчику, дарована сила бачити не видиме і чути нечутне, цим вона і скористалася. В тому яка вона зараз є , винна вона сама. Їй в спадок дісталася книга з могутніми заклинаннями, що здатні з’єднувати світи. Піддавшись впливу Магри, Ная захотіла захопити ще кілька, для себе, та щось пішло не так і наш світ був знищений. Загинули всі люди і дуже багато морфінів, та завдяки здатності літати наш рід вижив.
-- Тоді чому Ная хоче щоб ми вас повбивали?— все ще з недовірою, спитав хлопець.
Він не міг повірити, що його так безсоромно надурили.
-- А ти спитай у королеви сам. — відповів морфін і показав Каролові за спину.
Юнак обернувся і побачив Володарку, з у сих боків її оточували примари. Як вона змінилась! Вся її прозора і сяюча з середини фігура посіріла, обличчя подурнішало і аж перекосилося від злості, ще до недавна, розкішне біле волосся, перетворилося на розтріпану сивину. Королева закричала і від того крику у Карола трохи не розірвалася голова. Він затулив вуха руками і впав на землю. Та це не заглушило голосу Наї.
-- Ти обіцяв мені, що морфіни помруть! Ти надурив мене! Тепер я твій найзліший ворог!
Володарка зникла. Біль потроху відпускав, та все одно Карол був знесилений. Він розтирав долонями скроні намагаючись швидше прийти до тями. Мілена турботливо схилилася над коханим, вона як і решта друзів, нічого не бачила і не чула, тому не розуміла , що трапилося з хлопцем, чому він упав і корчиться від болю.
-- Що ж, бачу королева не захотіла тобі нічого пояснювати. — знову обізвався старший морфін. — Тоді я сам поясню. Наї однаково, хто б з нас помер. Головне для неї, це наша кров, доторкнувшись до якої, вона поверне свою силу. Королева натравила вас на нас, не тому ,що ми перед нею в чомусь завинили, а тому, що ви б допомогли їй отримати назад її силу і владу, для продовження чорних справ, адже вона слугує Магрі, та в такому стані, Ная повністю безпечна.
-- Тепер у мене на одного ворога побільшало. — зітхнув юнак.
Каролові було соромно, що він так безвідповідально повівся і мало не став убивцею, за ради амбіцій відьми.
-- Більше нікому не віритиму на слово. —у розпачі промовив він.
-- Ну що ти, вірити потрібно, але обережність не завадить. Дякуй Вассі, що їй закортіло взнати майбутнє. — заспокійливо промовив до хлопця Мозус.
-- Гадаю прийшов час познайомитись. — сказав старший морфін. — Мене звуть Найм, це моя родина: діти, онуки, правнуки. Ми живимо досить довго і багато чого бачили. Я сам, наприклад, застав часи коли наш світ був одним цілим, ще до приходу Магри. А, що вас , люди , привело до Містерії? Адже ви не заради втіхи так ризикуєте.
Мозус представився сам і назвав своїх друзів, потім розповів, що відбувається на планеті людей, і яка допомога морфінів їм потрібна.
-- То вам потрібне наше крило?— перепитав Найм.
-- Так. Як що, це можливо.
-- Ну чому ж, не можливо. Ми час від часу міняємо свої крила, бо вони зношуються. Старі відпадають і виростають нові. Крила, які нам відслужили, ми зберігаємо в спеціальній коморі. Ану , Найр, злітай і принеси. — наказав старший морфін, малому, що першим помітив мандрівників.
Найр миттю обернувся і ось вже друзі мали другий складовий для зілля часу. Вони обережно його сховали разом з шерстю червоної ящірки і щиро подякували своїм новим друзям.
-- Ви казали, що живете досить довго і багато чого знаєте. — промовив до Найма, Карол.
-- А ,що ти хочеш взнати, хлопчику?
-- Орнагул розповів нам де знаходяться всі інгредієнти зілля, але про один , навіть він не знає. То може ви нам підкажете, де знаходиться Місячний камінь.
-- Колись давно я чув, що існує свиток в якому вказується місце знаходження цього каменю і ще знаю, що той свиток десь схований на Старшій планеті. Більше я нічим вам не зможу допомогти. — відповів морфін.
-- А на Старшу планету можна потрапити з допомогою Сфери переміщення?— поцікавився Мозус. — Як я розумію , чарівників між вами не має.
-- Можна і з допомогою сфери, та в нас є постійний перехід. Він ніколи не закривається. Я вам його покажу.
Найм полетів у перед, мандрівники рушили слідом і скоро прийшли до маленького озерця, посеред якого був вир. Вода швидко оберталася і засмоктувала все що в неї потрапляло.
-- Може, все ж таки, скористаємося шаром? Я ж не вмію плавати і ви це знаєте. Я ж одразу потону!— злякався Шутім.
-- Наскільки я розумію, ми всі повинні потонути, щоб потрапити до Старшої планети. — озвався Теймур.
Морфін ствердно кивнув головою. Вугільник уважно обдивився навколишні дерева і помітив товсту гілку, що виступала далеко над водою.
-- Я причеплю до цієї гілляки мотузку і ми по черзі стрибнемо просто в середину виру. Пливти не буде потрібно. Це тебе влаштовує, Шутіме?