-- Цілком !— радо вигукнув коротун.
-- Я хочу, вам на прощання, зробити невеликий подарунок. – промовив до мандрівників морфін. – Один з вас дуже хотів побачити майбутнє і це врятувало нам життя.
Найм глянув на Вассу.
-- Ви не передумали?— спитав він у жінки.
-- Ні, не передумала. — зраділа та.
-- Та ведіння можуть виявитись не дуже приємними. Ви до такого готові?
-- Готова .
Морфін змахнув крилами і опинився навпроти її обличчя, взяв маленькими ручками жінку за скроні і пильно подивився їй у очі. Мить і повіки закрилися, Васса наче закам’яніла, Найм продовжував тримати її голову, друзі оточили їх і уважно за всім спостерігали. У сплячої, дуже швидко змінювався вираз обличчя, то вона посміхалась, то намагалась заплакати, то знов посміхалась. В такому стані вона пробула не більше хвилини. Морфін відпустив її голову. Васса одразу розплющила очі і здивовано роззирнулась навколо, наче не розуміла де знаходиться.
Потім труснула головою, наче відганяла від себе якесь ведіння і спитала:
-- Я довго спала?
-- Якусь мить. — відповів Крістур. — Ти розповіси нам, що побачила?
-- Мені здалось, що пройшло ціле життя. Невже все так і буде насправді?— спитала жінка у морфіна, не звертаючи уваги на коханого.
-- Не обов’язково. Ви тепер знаєте помилки, що можете накоїти і можливо, вже їх не зробите і майбутнє ваше і ваших друзів теж зміниться. — відповів Найм.
-- Чому ви не співали, коли присипляли її?— спитав Шутім у морфіна.
-- А, з чого, ви взяли, що я повинен співати?— здивувався той.
-- Карол казав, що співом ви можете вбити.
-- То вигадки Наї, щоб ви нас не почули і не розмовляли з нами, а одразу повбивали. Невже ви досі цього не зрозуміли?— відповів Найм.
-- Тепер зрозумів. — шморгнув носом коротун.
-- Ну , давайте прощатися. Нам вже час вирушати в дорогу. — перервав їхню розмову, Мозус. — Бажаю вашому народу миру і спокою.
Морфін подякував і полетів геть, не чикаючи поки мандрівники почнуть стрибати. Теймур налаштував мотузку. Першим відправився до нового світу Мозус, за ним, всі інші, останнім був вугляр. Юнак прощаючись з Містерією озирнувся навкруги і зник у водяному вирі, слідом за іншими.
12
Було темно, хоч око виколи, наче стоїш на дні казана зі смолою. Жодного звуку ні живого , ні потойбічного. Карол присів і помацав руками, що в нього під ногами, то була земля, він хлібороб від діда, прадіда, вмів відчувати її навпомацки. «Це добре!»-- подумав він, потім підвівся і простягши руки вперед, зробив маленький крок. Руки одразу вперлися у якусь стіну. Хлопець почав водити по ній долонею. «Ні, це не стіна, а дерево, дуже велике дерево.»-- здогадався Карол. Юнак зробив крок у бік і знову натрапив на дерево. Кілька хвилин він кружляв по невидимій місцевості, весь час натикаючись на великі дерева і майже не просунувся у перед. Спочатку Карол хотів закричати, та потім передумав, мало яка небезпека причаїлася в цій темряві. Він сів на землю обіпершись спиною об стовбур і спробував заснути, може в ранці все виглядатиме зовсім по іншому. Десь поблизу почувся шурхіт, хлопчина схопився за рукоять меча.
-- Хто тут?— прошепотів Карол і злякався власного голосу, так гучно він пролунав.
-- Це , я , Плато. — почулося десь із за дерев.
-- Як я радий тебе чути, друже! Ти можеш підійти ближче?
-- Не знаю. Я пробував рухатись у перед, та весь час натикався на велетенські стовбури. Вирішив дочекатися поки розвидниться. Яке це страшне місце, як в могилі.
-- Добре, що ти поруч. Я добре таки струхнув, поки не зрозумів, що то ти. Як ти гадаєш, де всі інші?
-- Мабуть десь блукають поблизу, як і ми. Та шукати зараз, марна річ. Будемо сподіватися, що з ними все добре.
-- Ну що ж, зустрінемося в ранці. — прошепотів на останок юнак.
Каролові і справді стало трохи спокійніше, та все ж тривожні думки не полишали. Він хвилювався за решту своїх друзів, а на сам перед за Мілу. Де вона зараз? Чи самотньо блукає цим страшним, темним лісом, чи може з кимось із товаришів. Хлопцеві на згадку відразу прийшов Теймур, він важко зітхнув, та краще вже нехай вугляр, аніж самотність. Сон прийшов не помітно і був глибоким і міцним.
Хлопець прокинувся від того, що його хтось схопив під руки і поволік. Він намагався пручатися, але це було марним. Незнайомі руки, тримали його, мов залізні лещата. Навкруги трохи розвиднилось, Карол бачив лише дві пари великих, темних, зашкарублих ніг, які миготіли по обидва боки голови.
-- Як не одна халепа , то інша. — промовив він в голос, сам до себе.
-- Твоя правда, братику. — обізвався з боку, Плато.
-- Я радий, що не сам!— спробував пожартувати юнак. — Як ти себе почуваєш?
-- Та так, ніби мені скрутили руки і кудись тягнуть. — відповів з тією самою інтонацією болотник.
Перемовляючись між собою, хлопці намагалися приховати свій страх. Дерева скінчилися і яскраве сонячне світло вдарило їм в очі, а висока трава почала хлистати по обличчям, мабуть їх зараз тягли по якомусь полю.
-- Сильні хлопці. — знов почувся голос Плато. — Хоч би трішки притишили ходу, біжать як коні.
Та невдовзі біг припинився і Карол з Плато полетіли в якусь яму, зверху хлопнула дерев’яна ляда.
-- Приїхали. — Карол сів потираючи плечі, вони нестерпно боліли.
-- Ага, ну привіт, хлопці! Майже всі в зборі. —з кутка, до новоприбулих, підійшов Шутім.
-- А ти, як тут опинився?— здивувався Карол.
-- Так само як і ти. Тут немає лише наших жінок і Мозуса. — відповів коротун.
Скоро очі призвичаїлись до темноти ями і хлопці розгледіли всіх своїх друзів.
-- Цікаво подивитися, що там на горі. Бо коли мене тягли, я бачив лише землю та брудні ноги. — мовив Теймур.
-- Ставай мені на плечі, я тебе підійму. — запропонував Капер і присів.
Вугляра двічі не треба було просити, він спритно здерся на спину болотнику і перебираючи руками по стіні, почав підійматися до гори. Деякий час хлопець мовчки роздивлявся навколо.
-- Ну, що там? Не мовчи. Я що, тебе даремно тримаю?— роздратовано гукнув до нього Капер.
-- Зачекай трохи. Погано видно, дрючок мішає. — тихо відповів Теймур. — Бачу невеликий майдан, посеред нього стоїть якийсь ідол, здається виліплений з глини. Навколо майдану, незграбні хатки-мазанки, входи позавішувані шкурами. Ходять місцеві жителі, майже голі…
Теймур зупинився на пів слові і пригнувся, мелькнула чиясь тінь.
-- Виходить, нас ще й вартують. — вже пошепки продовжив він.
-- А жінки, у них, теж голі?— спитав з низу Плато.
-- Ага і жінки, лише в коротеньких спідничках і в намисті. А вони гарненькі!— розповідав далі Теймур.
---- Для тебе, всі жінки гарненькі! Бабник! ---- пожартував з вугільника, Шутім.
— Зачекайте трохи , там якась метушня. --- не звернувши на кпини уваги, продовжив Теймур.
Вугляр став на в шпиньки, намагаючись щось роздивитися.
-- Та тихіше ти там, не на камені стоїш .— обурився Капер.
-- Я бачу наших жінок. Їх потягли в одну з хатин і біля входу поставили варту. — знову почав розповідати Теймур. Та несподівано, гостряк спису мелькнув біля його голови, хлопчина зіскочив у низ. На його скроні залишилася глибока подряпина, кров текла по щоці. Він хотів обітерти її рукою, та Плато йому не дав.
-- Не чіпай, я зараз обітру.
Він одірвав смужку тканини, зі своєї сорочки і притис до рани.
-- Так буде краще. — мовив хлопець.
-- Кляті дикуни!— вигукнув Крістур. — Що вони збираються робити з нашими жінками? Мені б зараз мого меча, я хутко виліз би з відси і задав їм жару!
-- Заспокойся, Крістуре! Своїми запальними промовами, ти Вассі і Мілені не допоможеш. Треба щось вигадати. — несподівано для всіх, висказав думку, Шутім.
-- У нас Теймур дуже винахідливий, може він щось придумає. — огризнувся чоловік, сам не знаючи чого сердячись на вугляра, мабуть за погані новини.
Бідолаха не знаходив собі місця, та і решта мандрівників почувалась не краще. Вони поступово почали усвідомлювати, в яку небезпечну халепу потрапили.