-- Ну, ось і стежка, про яку я вам казав!
Теймур, що ішов слідом за ним, подивився на ту стежку і обернувшись до Шутіма, вигукнув:
-- Малий, тримай штани! Рівна стежка почалася! Є нагода політати, як у твоєму сні!
Шутім, який вже порівнявся з ним, сам побачив той шлях і зробився білий мов крейда. До печери старого вела вузька тропа з одного боку якої, підіймалась прямовисна скеля, а з іншого, глибочезна прірва.
-- Я, туди, не піду. — категорично заявив він. —З мене досить підвісного мосту.
-- Не бійся, я тебе прив’яжу між Капером і Плато. Якщо ти і впадеш, то вони тебе витягнуть. — заспокоїв Шутіма, Теймур.
Першим на стежку став Харон і обережно рушив у перед. За ним пішов Мозус, Теймур, Мілена і Карол. Шутіма, як і обіцяли, прив’язали між Капером і Плато. Друзі ішли не поспішаючи, уважно вибираючи місце, куди ставити ноги, бо один необачний рух міг коштувати їм життя. Та все обійшлось добре, скоро вони дісталися до іншого боку і побачили вхід до печери, з якої їм на зустріч ішов сивобородий дід у довгому білому вбранні.
-- Фалонд?— вигукнув Карол. — Як ти тут опинився на тиждень раніше за нас? Ти ж залишився в замку, коли ми вирушили в цю подорож.
Здивуванню друзів не було меж. Фалонд радісно посміхався і привітавшись з кожним окремо, запросив зайти до свого житла. Чарівник створив для себе досить затишне і гарне помешкання. Він був не з тих самітників, що ведуть аскетичний образ життя і тому у печері все було як у замку Орнагула, комин у якому горів вогонь, крісло що стояло поруч з комином і стіл заставлений усілякими стравами. Одразу було видно, що тут чикали на гостей. Друзі вже трохи звикли до чудес і нічому не дивувалися. Чарівник запросив їх до столу. Мандрівники з великим задоволенням прийняли запрошення і з апетитом накинулись на пригощання. Старий з посмішкою спостерігав за ними, коли гості наситились, почав розмову:
-- Ти, Кароле, спитав у мене, як я тут опинився. Розумієш, хлопчику, коли подорожуєш між планетами, то одночасно подорожуєш і у часі. Біда в тому, що цей час не можна контролювати, він то зупиняється, то біжить дуже швидко, або вертає назад. Для вас це немає значення, а для нас велике. Ми знали ваш шлях, а чи застанемо вас тут, чи ні не знали. Моя подорож до Старшої планети, була трохи авантюрною, та Орнагул все ж ризикнув мене відправити. Я попитав у місцевих племенах про вас, ніхто не чув про чужинців, що шукають Місячний камінь. От я і вирішив вас дочекатися. Одне погано, я не знав скільки доведеться чикати, адже я старий і міг не дожити до вашої появи.
-- Орнакул казав, що не знає де знаходиться Місячний камінь, а ти чекаєш на нас, саме тут. — трохи роздратовано сказав Карол.
-- Ми про це довідалися коли ви вже пішли. В одному зі старих рукописів ми знайшли запис, що камінь сховано саме тут, в горах. Що взнати точне місце знаходження його, допоможе твій, Кароле, талісман. От я і тут. До речі, я захопив той рукопис з собою, зараз покажу.
Фалонд поклав перед мандрівниками велику книгу і розгорнув її в потрібному місті. Одна сторінка була заповнена якимись знаками, а інша була майже порожня, на ній був намальований Каролів талісман.
-- Дивіться, ця сторінка така самісінька, що нам дав Харон. — вигукнув Шутім.
-- Це, справді так.
Карол розгорнув згорток паперу. Той, що в книзі лише відрізнявся розміром.
--- Треба прочитати, що тут написано.
-- Написано? Але ж, сторінка порожня. — здивувався старий.
-- Не зовсім так, ось дивись.
Хлопець приклав свій медальйон до малюнку і на папері проступили літери, та текст був інший, не такий як на тому, що дав Харон. Карол почав читати:
Твій шлях, мій друже, буде не легким,
За сонцем іди, вечірньою порою.
Між скель Змія, покаже свій згин
І сонця промінь візьме із собою.
Як на кинджал накрутить свій потік
І рине вниз, під ноги гордим скелям.
Без страху йди туди і лиш тобі,
Вона відкриє тайну духу ночі.
Покаже шлях в чудове майбуття,
Подарить те, що іншим дасть життя.
-- Оце так, хлопче! Тут же розповідається, де шукати камінь!— зрадів чарівник. — А, що написано у вашому свитку?
-- Тут продовження. — Карол дав прочитати текст.
-- А ми голову ламали, як же вам допомогти. Ви молодці, самі упорались!
-- Не зовсім. Без вашої частини тексту, ми б довіку шукали ту печеру, а тепер зрозуміло, де саме вона знаходиться.
-- А, де саме?— розгублено кліпаючи очима, спитав Шутім.
-- Треба, друже, шукати водоспад на річці Змії, десь тут у горах. — пояснив йому Карол.
-- Я знаю де це місце!— вигукнув Харон.
Він зрадів, що знову став у пригоді своїм новим друзям.
-- Та ти, просто скарб, а не провідник!— засміявся Теймур.
-- Тут у вашому світі, нам справді без тебе було б важко. — серйозно промовив Мозус. — Ми тобі дуже вдячні, юначе.
Ватажок мандрівників потис хлопцеві руку.
-- Якщо ми, вирушимо в ранці, до заходу сонця будемо на місці, адже за рукописом, нам потрібна саме ця пора. — поцікавився Фалонд.
-- Так! Ми встигнемо вчасно. — пообіцяв Харон.
-- Ну, от і добре. Зараз ідіть відпочиньте, вам знадобляться сили, на нову подорож.
Чарівник провів своїх гостей у глиб печери, там за шовковою ширмою стояли ліжка.
-- Гадаю, вам тут буде зручно. Тільки, пам’ятайте, що створено за допомогою чар не довговічне. Ці ліжка я зробив саме для вас, вранці вони зникнуть, але на ніч їх вистачить. Я інтер’єр своєї печери змінюю повсякчас.
Фалонд пішов, побажавши доброї ночі. Харон був просто вражений всім побаченим:
-- Ви, всі, так спокійно сприймаєте все, що тут відбувається. Це ж справжнісінькі чари! Аж дух захоплює!
-- Хлопче, ми вже такого надивилися, що нас важко цим здивувати. — пояснив Мозус.
-- Колись і я піду у мандри. Звісно я не зможу як ви, по інших світах, та і у нас є на що подивитися. Наш планета теж велика і цікава. — замріяно промовив Харон.
-- Що ж, здійснення твоїх мрій, залежить лише від тебе. — підтримав його ватажок. — Тепер лягаємо в ліжка і спимо, завтра рано вставати.
В печері запанувала тиша. Старий чарівник прислухався до рівного подиху відпочиваючих і знову схилився над рукописом. Цілу ніч він готувався до ранкової мандрівки. Час линув швидко, ось вже почали прокидатися його юні друзі, а він все ще сидів над рукописами. Першим до кімнати зайшов Мозус:
-- Доброго ранку, Фалонде. Я дивлюся, ти зовсім не відпочивав.
-- У моєму віці, час біжить швидко, а встигнути треба ще багато. Колись я засну на віки, ось тоді і відпочину. — відповів старий.
З кімнати де ночували мандрівники, почувся гуркіт і сміх і невдовзі решта мандрівників зайшли до зали з комином. У всіх були веселі обличчя, лише Шутім був насуплений.
-- Знаєте, а без коротуна, наша подорож, була б не такою веселою. — вишкірив у посмішці свої зуби, Теймур.
-- Що вже знову сталося?— поцікавився ватажок.
-- Та Шутім, любить довгенько поспати, а Фалонд же попереджав, що створене чарами не довговічне, ось ліжко під ним і зникло.
-- Нічого смішного, я в цьому не бачу. — набундючився Шутім. — Можна було і розбудити, якщо самі повставали.
-- Вибач, друже, що так вийшло. — посміхаючись до малого, промовив Фалонд.-- Це моя провина. Більше, сподіваюся такого не повториться.
-- Та, нічого. — вже більш миролюбно, мовив Шутім.
Поснідавши, Фалонд і компанія, вирушили в дорогу. Не минуло і половини дня, як подорожуючі почули шум води, а невдовзі побачили і саму ріку Змію.
-- У, проклята вода, як ти мене вимучила. — Шутім показав річці кулака.
-- Ну годі, друзяко, вона вже тебе злякалась. — знов потішився над малим, Теймур.
-- Куди підемо тепер?— спитав у Харона, Мозус.
-- Підемо у гору, там скелі вищі. — відповів хлопець. — А, якщо не знайдемо нічого схожого на кинджал, тоді повернемось назад.
Повноводна, холодна і чиста мов кришталь ріка, бігла між горами, промиваючи собі глибоке русло. Скільки часу вона тут протікає? Мабуть з утворення цього світу, а якісь маленькі істоти, прийшли порушити її спокій. « То нехай спробують!»-- бурчала вода вдаряючись об скелі і розбризкуючи у всі боки мільйони бризок. Ось і перший водоспад, але нічого схожого на кинджал, мандрівники не побачили. Вони роздивлялися його і з близька, і здаля, і з боку, та марно.