-- Магра! Ось хто мені морочить голову! Як я відразу не здогадався?
Карол почав розмірковувати, що ж, робити. Як перехитрити зле божество і чи в загалі це можливо. Він спробував мітити стіни, дряпаючи їх ножем. Та подряпини зникали зразу, як він їх наносив. Сліди на підлозі, теж не вдавалося залишити. Тоді хлопець почав рахувати кроки. Якраз на сотні, він повернувся на початок. Тоді він знов пішов до тунелю і коли дорахував до півсотні, круто обернувся і рушив назад. Це спрацювало! Тунель вивів його до невеликого, круглого приміщення, посередині якого стояв постамент, на ньому і лежав Місячний камінь. Він був неймовірно гарний, завбільшки з людський кулак і світився. Це від нього розливалося світло, що освітлювало всю печеру. Та лише юнак зробив крок у його напрямку, як пролунав дикий визиг і звідкись з гори, впала істота у довгому, чорному балахоні. Великий каптур закривав її обличчя. Істота змахнула руками, схованими у довгих, до самого долу, рукавах і ті пролетіли як два гострих леза, перед Кароловим обличчям. Він ледь встиг відхилитися, та все ж отримав глибокий поріз на щоці. Хлопець вихопив кинджал з амулетом і відправив у ворога чарівний промінь. Та це не допомогло, промінь пройшов наскрізь. Істота була дуже швидкою. Вона підскакувала то з одного боку, то з іншого, намагаючись вдарити Карола, своєю дивною зброєю. Юнак ледве встигав ухилятися. Лише це його і рятувало, бо хоч як він не відбивався, воїну Магри, це не завдавало ніякої шкоди, а ось він, вже отримав декілька поранень. Та знов, на порятунок хлопцеві, прийшла згадка про рукопис: «Торкнешся Місячного каменю, не зробить зла тобі Магра.» Коли наступного разу, істота в балахоні підстрибнула, щоб завдати нового удару, Карол кинувся у перед, перекрутився через голову і схопив рукою чарівний камінь. Додолу впала пуста, чорна ганчірка. Задоволений собою юнак, відкинув її ногою і пішов до виходу. Ніхто більше його не путав і скеля відчинилася сама по собі. На зовні його чекали схвильовані друзі. Тільки тепер, Карол, відчув страшенну втому. Він передав Місячний камінь Мозусу і знесилено сів під скелею.
-- Коханий мій, ти поранений?— стурбована Міла, присіла біля нього.
Карол відчув пекучий біль по всьому тілу. В кількох місцях, одяг був розірваний і просяк кров’ю. Дівчина, люблячою рукою, перев’язувала його рани, а він дивився на неї і посміхався. Як виявляється приємно, коли ось так, про тебе турбуються. Ніч минула для Карола, як одна мить. Він навіть не підозрював, наскільки довго пробув у середині гори. Та добре те, що добре закінчується. Зворотній шлях виявився набагато легшим і вже обід друзі розділили в печері Фалонда.
-- Що ж, юні мої друзі. — почав розмову чарівник. — Зробимо підсумки вашої праці. Що ви маєте, на цей час?
-- Ми маємо шерсть червоної ящірки, крило морфіна і Місячний камінь. — сказав Мозус.
-- А ще, закляття, що дав нам Орнагул. — добавив Карол.
-- Добре. Та ви розумієте, що це не кінець. По переду на вас чекають нові випробування. Можливо вони важчі за ті, що вам довелося пройти. — мовив старий. — Вам залишилося добути око дракона-слактора у Акварії і Камінь Сонця. Зараз ви отримаєте від мене останню настанову, насамперед, ради неї, я і вирушив сюди, та учора не хотів про це говорити. Мені потрібно було побачити, що ви за команда. Ви гарні друзі і справжні бійці, я задоволений. Вам, справді під силу, виконати це завдання.
-- Про яку настанову, ти кажеш?— поцікавився Перус.
-- Коли ви потрапите до Акварії і добудете око, чарівник Валером, допоможе вам створити зілля, за допомогою якого, ви відправитесь до нашого світу, в день останньої битви низинних народів з каурданцями. У вас залишиться тільки два дні, щоб відшукати Камінь Сонця. В ранці третього дня, коли ще місяць не зайде , а сонце тільки підніматиметься над обрієм, на найвищій точці перешийка, що відділяє Стеркію від великої землі, повинні стояти чоловік і жінка. Жінка триматиме Камінь Сонця і стоятиме обличчям на схід, а чоловік Місячний камінь, повернувшись на захід і разом з ними, там , повинні бути кохання і ненависть, життя і смерть. Тоді станеться те, що назавжди звільнить народи від нічних страхіть. — чарівник замовк.
Мандрівники сиділи мовчки, схвильовані почутим. Ніхто з них, не насмілювався заговорити першим.
-- Що ж, я бачу, ви все добре зрозуміли. — посміхнувся старий. — Кароле, дай но мені сферу. Сьогодні, ви, скористуєтесь нею в останнє.
Фалонд, повертів кулю в руках і щось прошепотів над нею. Потім повернув хлопцеві.
-- Прийшов час прощатися, мої друзі. Бажаю вам всього найкращого, нехай Боги Світла і Добра допомагають вам.
-- Я, теж зичу вам щастя. — обізвався Харон.
-- Пішли , Хароне з печери, ми не повинні тут знаходитись коли, наші друзі вирушать у інший світ. — погукав юнака чарівник. — Кароле, коли сфера засяє в повну силу, розбий її.
-- Навіщо?
-- Вона відслужила в повній мірі і в Акварії вам не знадобиться, та і лишати цю річ без догляду не можна, а до нашого світу вона не повинна потрапити. — пояснив чарівник.
Він взяв Харона за плече і вони вийшли з печери.
-- Ну що, всі готові до нових пригод?— спитав Карол у своїх друзів.
-- Знову вода?— проскиглив Шутім.
-- Хочеш залишитись?
-- Ні!— рішуче закрутив головою коротун. — Це я так, просто набридло мокнути!
-- Я зовсім забув, ми ж справді можемо опинитися у воді. Наші речі вимокнуть, а свиток з закляттям може зіпсуватися!— вигукнув Карол.
-- Його треба покласти у пляшку і добре закоркувати. — порадив Капер.
Так і зробили. Тепер друзі справді були готові до мандрівки в новий, дивовижний світ. Вони стали щільним колом навколо Карола, той розмахнувся і кинув сферу об землю.
14
Вода була тепла і солона. Мандрівники, як стояли тісним колом, так і опинилися в ній. Навколо куди не кинь оком, був океан.
-- Ми на місці. Ніхто не потонув?— роздивився навколо ватажок.
-- Та начебто, ні. – обізвався Капер. — Куди пливтимемо? Як у Містерії, навмання?
-- Навіть і не знаю, що нам робити. — відповів Мозус.
Чоловік однією рукою розгрібав воду, щоб втриматись на поверхні, а іншою підтримував Шутіма, та коротун і сам впевнено тримався. Мабуть вже звик до плавання.
-- Добре, хоч тут тепло. — промовив він, випльовуючи з рота воду.
Несподівано поблизу їхньої компанії, із води, визирнула зелена, ротата голова, на довгій як у змії шиї. Мілена злякалася і заверещала, намагаючись ближче притиснутись до Плато, який був найближче до неї. Біля першої голови з’явилося ще кілька таких самих, вони повільно обпливали купку людей по колу, потроху наближаючись. Їм мабуть було цікаво спостерігати, за такими не зграбними у воді, істотами.
-- Вони нападуть на нас?— пошепки спитав Шутім у Мозуса.
Той лише здвигнув плечима. Коли голови опинилися зовсім близько, Капер раптом радісно вигукнув:
-- Це ж, черепахи! У нас на болоті їх повно. Тільки там, вони маленькі.
Він обережно простяг руку до найближчої, від нього, тварини. Черепаха не злякалась, а навпаки, потяглась на зустріч хлопцеві і злегка ущипнула його за руку, ніби шукала на ній гостинець.
-- Вибач, у мене нічого не має. — виправдовувався Капер перед твариною, ніби вона його розуміла.
Він взявся рукою за панцер і спробував на нього залізти, черепаха не сперечалась з таким нахабством, а навіть повернулася, щоб хлопцеві було зручніше сісти.
-- Ти ба! Та вони ж ручні. — радо вигукнув Плато і по слідував братовому прикладу.
І ось, вже дивовижні мешканці Акварії, везли мандрівників по водним просторам свого світу. Черепахи пливли швидко, то ховаючи голови під воду, то піднімаючи на поверхню, але глибоко не занурювались, наче розуміючи своїх вершників. Скільки б ще продовжувалась ця подорож, не відомо, якби по переду їхнього маленького флоту, не з’явилось дивне, лускате створіння сріблястого кольору, з вилупкуватими очима на пласкій, як у риби, голові. Було не зрозуміло, що ж воно таке, чи то жаба з риб’ячою головою, чи то риба з лапами як у жаби. Створіння поводило на всі боки очима і зникло в глибіні.