-- Ну і що це означає?— спитав Теймур, озираючись на товаришів.
-- Не можу тобі відповісти. — спокійно проказав Мозус. — Скоро, гадаю, ми все зрозуміємо.
Черепахи продовжували пливти, не звертаючи ні на що уваги. Лускате створіння знов з’явилося поряд, але вже не само, а з кількома такими самими істотами. Вони наче перемовлялися по між собою, то відкриваючи то закриваючи свої риб'ячі роти. Одна з них обігнала черепах і щось їм показала. Тварини різко змінили напрямок руху і попливли в інший бік. Лускаті істоти пливли поряд, так само швидко як і черепахи. Крізь прозору воду, мандрівники добре бачили їхні видовжені і дуже граційні тіла. Перетинки на кінцівках допомагали їм краще рухатись у воді. Друзі розуміли, що поряд з ними розумні істоти, але як здогадатися, що вини замислили. В цих акваріанських просторах, подорожуючи були безпорадними як малі діти, що ледь навчилися ходити. Карол уважно дивився на одну з цих істот, він намагався звернутися до неї, як це робила цариця Ная. І це спрацювало! Створіння повернулось до хлопця і наблизилось. Юнак не почув ніякого голосу, але одразу зрозумів, що вони направляються у помешкання чарівника Валерома, а їх супроводжують його помічники і учні. Карол одразу повідомив про це друзів.
-- Ти впевнений, що не помиляєшся?— перепитав його Мозус.
-- Не знаю чому, але впевнений. — сказав хлопець.
-- Значить ти зможеш з ними спілкуватися. Це добре…
Та не вспів Мозус закінчити свою думку, як Карол вигукнув:
-- На нас чекає якась небезпека! Приготуйтесь!
Він вихопив свого короткого меча і наче завмер в очікуванні. Лускаті створіння, наче зграйка сполоханих рибок, пірнули на глибину, черепахи за ними, потягши за собою своїх пасажирів. Мандрівники вже хотіли відпустити панцері і спливати, як раптом вода над ними потемніла, якась велика тінь насунула і закрила світло. Люди позадирали голови, прямісінько над ними, пливла велика рибина. Вона хапала здоровенним ротом воду і випускала її крізь зябра. Черепахи обпливши її, спливли на поверхню і якраз вчасно, бо у мандрівників у легенях закінчилося повітря. Велетень зник у далині і подорож знову стала спокійною.
-- Цікаво, це єдине страшне створіння в цьому світі, чи є ще і інші?— поцікавився Плато.
-- Мені, якось, не хочеться про це дізнаватися. — відповів його брат.
Мешканці Акварії зупинилися, черепахи теж.
-- Що, цього разу?— роздратовано спитав Теймур.
Наче розуміючи його тривогу, акваріаниць підплив до Карола і подивився на нього.
-- Ми на місці. Зараз нас проведуть до Валерома. — озвучив хлопець пояснення істоти.
Досі спокійна поверхня води, почала бурлити і випускати на гору величезні бульбашки. На поверхні з’явився, темний горбик, він поволі висувався і перетворися на півкулю сіро-зеленого кольору, покриту водоростями і ракушками, наче дно судна, яке довго знаходилося у морі. У кулі відкрився прохід, виявилося це якийсь плавучий транспорт. Мандрівники полишили черепах і перебрались на нього. Двері зачинилися і півкуля почала опускатися в глиб океану.
--Щось, мені, це не подобається, наче ховають живцем. — тихо промовив Шутім.
Та спуск несподівано припинився, з зовні щось зашурхотіло, двері відчинилися і мандрівники опинилися у підводному приміщенні. Здивуванню і захопленню їхньому не було меж. Вони знаходились, наче, в скляній банці, за стінками якої, вирувало підводне життя. Це була казкова країна, наповнена дивовижними барвами і невідомими, для мандрівників, істотами. Океанські рослини і риби захоплювали розум своєю різноманітністю. Саме приміщення, в якому опинилися мандрівники, теж було незвичайне. Його підлога була вистелена жовтим каменем, який світився з середини не яскравим , але приємним світлом, посередині приміщення був розташований басейн. Вода в ньому доходила до самих країв, але не переливалась. Враз, вона наче закипіла і з води показалася риб’яча голова, з великими, вилупкуватими очима, але колір їх був не природно-червоний, наче то не очі, а бульбашки з кров’ю.
-- Ось і господар. — тихенько промовив Мозус.
Друзі завмерли в очікуванні. Луската істота піднялась на повний зріст і повернула голову в напрямку людей.
Карол відчув потребу підійти до цього акваріанця. Він нерішуче зробив кілька кроків у перед і не відриваючи погляду від господаря приміщення, зупинився перед самим басейном. Друзі прослідували за ним. Хлопець обернувся до них і сказав:
-- Це, Валером , владика цього світу і чарівник. Через нещасний випадок він втратив зір, але його поради, все ж, зможуть нам допомогти.
-- Звідки, ти, це знаєш?— спитав у нього Теймур.
-- Сам не розумію. Можливо мешканці Акварії, якось передають мені цю інформацію.
-- Тоді розкажи йому про нас, хай щось порадить. — попрохав Мозус.
-- В цьому немає потреби, він вже все знає. Валером уміє читати думки. Його помічники і учні, допоможуть нам знайти дракона. В ночі він відпочиває на маленькому острівці, а в день полює на велику рибу. Ту, яку ми бачили, пливучі сюди. Однієї такої рибини йому вистачає на кілька днів. Коли слактор ситий, він менш небезпечний.
-- Будимо сподіватися, що нам пощастить. Адже яких він має бути розмірів, щоб уполювати таку здобич?— похитав головою Плато.
-- Я з тобою цілком згодний. — промовив ватажок. — Навіть не уявляю, як ми його здолаємо.
-- У дракона-слактора, є вразливе місце, якраз за зябрами, ближче до черева. Якщо його туди поранити, він стече кров’ю і здохне. — відповів Карол на це питання.
-- Коли ми зможемо вирушити на полювання?
-- Як тільки самі будемо готові.
Валером зник у басейні. Теймур підійшов до скляної стіни і став роздивлятися красу океанського дна. Можливо більше ніколи в житті, він не побачить такого. Юнак, ще з дитинства марив морськими пригодами. Його дядько жив на узбережжі і був моряком. Та все якось не випадало нагоди, відправитись до нього. Лише тепер, Теймур повірив у його розповіді, про захоплюючий морський світ, коли побачив його на власні очі. Несподівано, прямо перед ним, виникла постать акваріанця. Істота показала кінцівкою на плаваючий засіб.
-- Вони готові супроводжувати нас. — пояснив побачене, Карол.
-- Зрозуміло. Тоді в дорогу, друзі! — вигукнув Мозус. — Шутіме, ти залишаєшся з Мілою. Речі теж не беремо, лише зброю і без суперечок.
Коротун навіть рота не вспів відкрити, а двері зачинилися. Мілена з Шутімом побачили, як схожий на півкулю корабель, почав підійматися у гору і скоро зник у товщі води. Залишившись у двох, вони підійшли до басейну і сіли на бордюр.
-- Знаєш, Міленко, іноді мені здається, що я даремно відправився у цю подорож. Я тут нікому не потрібний. Лише заважаю. Треба було залишитися в Сулерії, біля Шамілі.
Міла поклала йому руку на плече і зазирнула в очі:
-- Слухай, Шутіме, ти пам’ятаєш, що сказав Орнагул? В цій подорожі немає зайвих. В кожного з нас своє призначення. Просто твій час, ще не настав, як і мій. Бо я, інколи, теж відчуваю свою не потрібність. Та це, не так! Повір мені.
Шутім нічого не відповів, лише важко зітхнув. Мабуть він, все ж, залишився при власній думці.
Чоловіки вже були на поверхні океану. Їхній кораблик плив , легко розтинаючи хвилі, наче його хтось тягнув, адже не було ні вітрил, ні весел. Час тягнувся повільно, друзі то один , то інший визирали на зовні, намагаючись, хоч щось побачити в далечі, але навколо була лише вода. По обидва боки від суденця, пливли учні Валерома, вони справно виконували наказ свого володаря.
-- Не хвилюйтеся, до темряви будемо на місті. — заспокоїв їх Карол.
-- Не уявляю, як моряки, витримують таке. Місяцями пливти по океану і бачити лише небо та хвилі. — промовив до товаришів, Плато.
-- А , мені подобається. — сказав Теймур. —Я все життя прожив у лісі і великою водою, для мене, було лісове озеро, а це, просто неймовірне видовище. Якщо я повернусь у рідний світ, то подамся до моря і наймуся матросом.