-- А я, разом зі своєю родиною, повернуся в рідне селище. Відбудую його і житиму як і раніше. — тихо, наче сам до себе, промовив Мозус.
-- Хлопці, а ви чим займатиметесь?— спитав братів-болотників, Теймур.
-- Я, житиму як і раніше, можливо одружусь. А, ти, Капере?
-- Я , теж одружусь. Набридло холостяцьке життя. — відповів хлопець.
-- Ну звісно! Як я забув, ти ж і наречену для себе приглядів! — засміявся Плато. — Пам’ятаєш, Кароле я розповідав? Ти , ще сказав, що вона твоя сестра.
-- Пам’ятаю. — посміхнувся юнак. —А, ось моє майбуття, невідоме навіть мені. Коли…
Карол, ще щось, хотів додати та замовк, до суденця підплив один з акваріанців.
-- Попереду густий туман, і острівець, до якого ми пливемо, майже не видно. Ми будемо пливти далі, чи зачекаємо?— запитав він у друзів.
-- А , скільки потрібно чекати?— поцікавився Мозус.
-- Хто знає? Може кілька годин, а може і всю ніч.
-- У нас немає стільки часу. Будемо пливти.
І справді, туман виявився щільним і густим, він огорнув мандрівників з усіх сторін, не видно було далі власної руки. Біля судна, знов випірнув акваріаниць.
-- Ми на місці. — повідомив друзів Карол. — Дракон знаходиться на острові. Він від нас з ліва. Ми можемо покинути корабель, тут мілко. Найглибше, нам буде, по груди.
-- Знаєте, друзі, мабуть я зробив дурницю, коли наказав пливти далі. — винуватим голосом, сказав ватажок. — Як же ми будимо полювати, коли навкруги нічого не видно?
-- Якось воно буде, друже. — заспокоїв його Теймур і витягши свого меча спустився з човна у воду.
Товариші по слідували за ним. Води тут і насправді було не багато. Мандрівники тихо просувалися у перед. Акваріанець не зник, а продовжував пливти поруч. Мабуть йому важко ходити, на його жаб’ячих лапках. Дно в цьому місті було рівне і тверде, це полегшувало мандрівникам шлях.
-- Теймуре, зупинись. — попередив вугляра, Карол і якраз вчасно.
Прямо перед самісіньким обличчям хлопця, виступила стіна. Вона була заввишки метра з три і така гладенька, що не було, за що ухопитися.
-- Будемо видиратися тут, чи пройдемось по під стіною далі?— спитав Капер.
Друзі озирнулися на Карола. Той здвигнув плечима і пошукав поглядом рибоголового товариша, та його не було вже поряд.
-- Утік. — висказав свою думку вугляр.
-- Не думаю. Вони десь поряд і в потрібний час прийдуть на допомогу. — заступився за акваріанців Карол.
-- Добре. Не сперечайтесь. Пішли потихеньку у перед, може десь цю огорожу, буде перелізти зручніше. — наказав Мозус.
Пішли далі. Стіна і справді потроху ставала нижчою і друзі вже намірились через неї перелазити, коли раптом вона ворухнулась і трохи піднявшись у гору ляпнула по воді, розкидаючи водоспад бризок. Від несподіванки, мандрівники поприсідали і завмерли.
-- Отакої! А, яка ж тоді голова?— прошепотів Плато.
-- Краще спитай, де та голова. — також пошепки відповів, Теймур.
-- На іншому боці хвоста. — пожартував болотник.
-- Ага! — не зрозумів жарту Мозус. — Тоді пішли назад.
-- Нетреба назад, пройдемо ще трохи у цьому напрямку. — заперечив Карол.
Його послухали і через кілька метрів, відчули у повітрі, їдкий сморід. Це був подих слактора. Голова чудовиська була десь зовсім поряд і ось нарешті друзі, її побачили. Першої миті, від подиву і страху, вони втратили здібність рухатись і розмовляти, то була не голова, а наче, скеля з зубами.
-- Ну, як будемо діяти. — тихо спитав Капер. — Одне його ікло, завбільшки з мою ногу, перекусить і не відчує!
-- Так просто, його не вбити. — погодився Мозус.
Поруч знову випірнула луската істота.
-- Треба відійти у бік, у дракона гарний нюх. — сказав Карол.
Та було вже пізно. Морське чудовисько поворухнулось і відкрило жовті очі. Не відомо, чи побачив він крихітних створінь, що стояли просто перед ним, але раптом він підняв свою страшну голову до неба і закричав. Від того крику, у мандрівників позакладало вуха, а по гладкій воді, пішли брижики. Зубаста скеля хитнулась і стрімко почала падати в низ, якраз прямо на мандрівників. Як по команді, вони кинулись урізнобіч і ледь встигли врятуватися. Голова, зі страшним плескотом, упала за їхніми спинами. Чудовисько почало принюхуватись, воно відчувало у воді, незнайомий для нього запах. Так не пахла жодна океанська істота.
-- Сплячим, як червона ящірка, він нам не дістався. — вже на повний голос проказав Плато.
Дракон повернув голову у їхній бік і почав готуватися до нового нападу, піднімаючи свій зміїний тулуб над водою. Знову мандрівникам довелося тікати, щоб не бути розчавленими.
-- Здається, на мілині, він не надто повороткий. — вигукнув Теймур, щоб його за цим шумом , почули друзі. — От якби, на нього залізти!
-- А, що потім? З гори, ти, його однаково не вб’єш, а до горлянки не дістанешся, він тебе розчавить. — заперечив йому Капер.
Тим часом морський дракон, знову підіймав свою голову. Вугляр вхопив Капера за руку і разом з ним відскочив у бік.
-- Правильно! На мілині не зможу, треба його виманити на глибоке. — пояснив свій план Теймур.
-- Ти чудово придумав!— погодився з ним Карол. — Акваріанці нам допоможуть!
-- Це, вони тобі сказали?
-- Мабуть!
-- Якщо, ні в кого іншого плану не має, давайте спробуємо. — сказав Мозус.
-- Але як це, зробити?— розгублено спитав Плато.
-- Спочатку, треба сховатися, щоб не відвертати увагу слактора на себе, а наші рибо голові друзі, все зроблять самі. — пояснив Карол.
-- Куди сховатися?
-- Під воду!
Набравши в легені повітря, мандрівники пірнули. Акваріанці повискакували з води і почали дразнити дракона, той попався на цю уловку і посунувся за ними, він знав як полювати на тих, хто живе у воді. Мозус, та його команда не гаяли часу, коли по біля них посунуло здоровенне тіло слактора, вони один за одним здерлися на нього, чіпляючись за плавники. Дракон опинився на глибині, лускати істоти, все ще відвертали його увагу на себе. Мандрівники прив’язали до плавника мотузки і спустилися у воду, по обидва боки голови чудовиська. Вони били його мечами доки в них вистачило сили. Кров дракона закрасила навколо всю воду в червоний колір. Від нестачі кисню у них паморочилося в головах, та друзі не зупинялися. Вони розуміли, другого шансу у них не буде, треба закінчити все одразу. Від болю чудовисько вискочило із води і замотиляло головою, розкидавши своїх ворогів на всі боки, а потім попливло назад, до острівця. Карол виплив на поверхню води. Залишившись сам в цьому тумані, хлопець не знав в якому напрямку пливти. Він за панікував, та на виручку до нього підплив лускатий друг. Карол поплив за ним і невдовзі об’єднався зі своїми друзями, яких до купи, теж зібрали, океанські жителі.
Вибравшись на мілину, друзі побачили, як в передсмертних судорогах звивався слактор, розмазуючи кров, по всьому своєму тілі. Та сили поступово полишали його. Він рухався все повільніше. Мандрівники обережно виходили із води, але наблизитись до дракона , поки що, не насмілились. Теймур і брати, рушили вздовж тіла в бік голови, а Карол і Мозус залишилися на місці і це виявилося їхньою помилкою, помираючий дракон, в останній своїй конвульсії, ударив хвостом і влучив прямо в бік ватажкові. Підлетівши кілька метрів у гору, Мозус, усією масою свого важкого тіла, упав на гостре каміння острівця поруч з мертвим слактором.
-- Мозусе! Ні!
Карол біг до свого друга, розтинаючи ногами, важку морську воду, час навколо нього, наче зупинився і йому здавалося, що він майже не рухається. Сильний , тупий біль здавив груди, не даючи дихати. Товариші почули його крик і кинулись назад, на допомогу. Мозус лежав між камінням, а Карол намагався привести його до тями. Сам не усвідомлюючи того, Мозус замінив йому батька і втратити, ще і його, для хлопця було великим горем. Від розпачу, він став сам не свій. Теймур намагався заспокоїти Карола, та марно, юнак упав чоловікові на груди і заридав. Несподівано він затих, наче втратив свідомість. Друзі хотіли його віднести в сторону, та зупинилися і завмерли від побаченого. З пальців, у Карола пробивалося світло і наче розтікалося по всьому тілу Мозуса , насичуючи кожну його клітинку. Рани почали закриватися і чоловік почав дихати. Заворожені цим видовищем, мандрівники боялися поворухнутися, щоб не завадити Каролові. Та ось, сіяння зникло, а хлопець так і залишився лежати. Ватажок відкрив очі і здивовано роззирнувся. Побачивши непритомного Карола і плями крові на своєму одязі, обхопив його своєю сильною рукою і обережно поклав поряд :