-- Самсоне! Ні!...
Все це відбулось так швидко, що Карол не встиг вчасно відреагувати, і прийти на допомогу. Бо і сам з рештою мандрівників намагався сховатися від каменепаду. Лише коли почув крик Юки, зрозумів, сталось щось жахливе. Мить і він вже був біля Теймура. Він допоміг другові вибратись на стежину, потім роззирнувся. Капер помалу приходив до тями, по обличчю у болотника цівкою бігла кров, з досить великої рани, трохи вище лоба. Юка напівлежала на камені і ридала дивлячись у низ. Лише тепер Карл зрозумів, що не вистачає ще однієї людини. Він глянув у прірву. Там внизу виднілось тіло Самсона. Він одразу ж перенісся до бідолахи , і з першого погляду зрозумів, розбійник мертвий. Та ще не все було втрачено, адже недаремно він стільки років навчався у кращого мага. Молодий чарівник сів біля голови загиблого, і поклав долоні на його чоло. Потім заплющив очі, і почав шепотіти закляття. Його огорнув білий, і густий туман. Чарівник відкрив очі, до нього з туману підійшов Самсон, він був напівпрозорий, та очі дивились як завжди, трохи насмішкувато.
-- Я прийшов по тебе. Ти хочеш повернутись до життя?— спитав у нього, Карол
-- Це ж моя не перша смерть, чарівнику?— замісто відповіді, спитав Самсон.
-- Ні.
-- Я все пригадав, навіть те, чого начебто ніколи і не було. Тепер я зрозумів, чому у вас, до мене, таке ставлення. Та знаєш, третій раз помирати мені не хочеться. Та і навряд чи хто, сумуватиме за мною. Навіть ти, прийшов сюди не тому, що шкода мене, а тому що так треба. Тебе вчили, що ти повинен допомагати кожному, хто цього потребує.
Карол на мить замислився над його словами. В них була велика доля правди. Та все ж, він і серцем відчуває потребу допомагати людям.
-- Але ж, є людина якій ти не байдужий. Втрата тебе, для неї страшне горе. Хіба вона не варта того?— спробував переконати розбійника, хлопець.
-- Я розумію про кого ти говориш. Та ти знаєш мене. Юка цікава для мене, поки я не зустріну кращу за неї. Це, буде для неї набагато більшим болем, ніж зараз. Краще нехай у неї, про мене, залишиться гарна думка.
-- То це, твоя остаточна відповідь?
-- Так. Перекажи мої вітання Теймуру. Він гарний хлопець. Гадаю в нього буде довге і щасливе життя.
Самсон , як і з’явився, зник у густому тумані. Який одразу ж і розвіявся. Карол підвівся на ноги. Сумно зітхнувши над тілом загиблого, але з усвідомленням того, що він зробив все що міг, молодий чарівник почав обкладати його камінням. Ті хто стояв на горі, все одразу зрозуміли. Тихо, майже беззвучно заридала Юка. Готар сів поруч з нею, і обережно погладив по спині. Він не знав як заспокоїти її, тому не сказав ні слова. Та чи було потрібне їй його співчуття? Скінчивши роботу Карол повернувся, і відповідаючи на німі запитання, сказав:
-- Він не схотів повертатись. Померши, Самсон згадав усе. І нашу з ним першу зустріч, і свою першу смерть.
Потім Карол звернувся до Юки:
-- А тобі, Самсон переказував велику вдячність, за те твоє ставлення до нього. І велів не сумувати. Він сподівається, що ти будеш ще щасливою.
Юка, крізь сльози, посміхнулась:
-- Йому, там, добре?
-- Краще, ніж було тут. — запевнив дівчину, молодий чарівник.
-- Я, на його місті, теж би не повернувся. — тихо промовив Івер. — Одного разу, я вже відчув смерть, і не хочу щоб це повторилось. Та нажаль, вічно живуть тільки боги.
Карол , не підводячи голови, наче соромлячись дивитись у очі друзям, він сказав:
-- Обіцяю, я зроблю все можливе, щоб такого більше не сталося.
-- Не бери, за цю смерть, вину на себе. — спробував заспокоїти чарівника, Плато. — Можливо, у Самсона, така доля. Боги, можливо таки, не даремно, дали йому другий шанс. Він помер, рятуючи життя іншим, і цим довів, що вартий поваги, а не лише нашого осуду. Не кожен, навіть серед порядних людей, здатен на таке.
Юка слухала їхню розмову, і думала: « А моя доля яка? Вперше за все життя, я зустріла чоловіка, який, як мені здалося, був до мене не байдужий, який міг змінити моє життя! Тепер як мені бути? Мою молодість висотала відьма Таміла, а життя і без того коротке! Може краще піти за ним?» --- жінка глянула вниз і можливо цим виказала свої думки. Готар міцно стис її за плече:
-- Навіть думати, про таке, не смій. Я не знаю, чи виконає свою обіцянку Карол, та я точно, тобі, не дозволю цього зробити.
Молодий розбійник, обережно, за підборіддя, підвів її голову і зазирнув у заповнені слізьми, сірі очі. Ті очі, з холодною байдужістю, подивились на хлопця, та і вуста дівчини, у відповідь, не проронили жодного слова, і розбійнику стало за неї лячно.
-- Я, ставився до Самсона, судячи з нашої першої зустрічі, та мабуть я таки був не правий. – подав свій голос, Теймур. — Той, колишній Самсон, ніколи не пожертвував би своїм життям, за ради інших. Можливо, це вже не має значення, та я приношу свої вибачення.
-- Ти помиляєшся, це, має значення, я впевнена, він тебе чує. І чують Боги Світла і Добра. Ці, твої слова, обов’язково допоможуть йому там, де він знаходиться зараз, потрапити в краще місце. — ледь чутно прошепотіла Юка.
Та її, почули всі. Теймур підійшов до неї майже в притул:
-- І, ти Юко, пробач мені, за той біль, що спричинили мої, образливі для тебе, слова.
-- Я не серджусь. Я звикла. До мене мало хто ставиться по людські. Та можливо, я того і не заслуговую.
Теймур, від такої її відповіді, спочатку трохи розгубився. Потім, подружньому, обняв жінку, і сказав:
-- Не правда! Заслуговуєш!
Запала, ніякова тиша. Першим насмілився порушити її, Івер.
-- Часто, тут у вас в горах, буває таке страхіття?— запитав він, у Готара.
--Це перший раз, в моєму житті. — відповів молодий розбійник.
-- Він каже правду. — підтвердила його відповідь, Юка. — Такого, раніше, ніколи не було.
-- Це, Бахтарова робота. Тільки він спроможний на таке злодійство. — зробив висновок Карол. Хлопець навіть і гадки не мав, що між ним і чаклуном з Сулерії, стоїть ще одна сила, набагато могутніша, і страшніша за Бахтара.
Коли мандрівники трохи оговтались від землетрусу, і тих страшних подій, що він спричинив, рушили далі. Та це було зовсім не просто. Тропа була майже повністю зруйнована, і їм, по всяк час, перетинали шлях завали або провалля. Карол вибився з сил, переносячи друзів через ці перепони. Та ще, як навмисне, небо потемніло, і почав накрапати дрібний дощик. Пересуватись далі, було вельми небезпечно, і мандрівники вирішили стати на відпочинок, хоч до вечора ще було далеко. На рівнині, така негода, нікого б не занепокоїла, та тут у горах, де волога не всотується в землю, а стікає вниз, у долину, могла стати дуже небезпечною. Краплі дощу, на камені, зливались одна з одною, утворюючи дрібні потічки. Ті, в свою чергу, зливаючись утворювали ручаї, які несли до підніжжя дрібне каміння і грязь, що збирали на своєму шляху. І коли кілька таких ручаїв зустрічались, то вниз лився потік з води, каменю і мулу, змиваючи все, що не було надійно закріплене, з кожною миттю стаючи все більшим, і не безпечнішим. Та сховатися не було де. Вузька стежина під скелею, була їхнім пристанищем. Вмостилися хто як зумів, підпираючи спинами холодне, вогке каміння. Карол сидів втупившись поглядом у верхівки гір, що майже потопали у низьких хмарах, і бездумно вертів на пальці персня. Юка, що розмістилась поряд, помітила дивні спалахи, від тієї прикраси.