-- Озеро досить велике. – заперечив йому, Теймур. — Самому тобі, буде важко. Ти шукатимеш понад стіною з права, а я пірну з ліва. У двох, ми швидше впораємось.
-- Ти забув про персня. З ним я легко відшукаю прохід. Та я завжди знав, на тебе можна розраховувати. — посміхнувся до вугляра, Карол, і ступив в озеро, витягши на всяк випадок, свого кинджала.
Спочатку, вода сягала йому по коліна, та з кожним кроком, все вище і вище підіймалась, і ось дно зникло з під ніг, хлопець ледь встигли вхопити в легені повітря, щоб не захлинутись. Озеро виявилось дуже глибоким, не так як здавалось на перший погляд, і звідки лилося світло було важко роздивитися. Та все ж світла пляма попереду, одразу привернула увагу чарівника. Несподівано, хтось ухопив Карола за ногу, трохи нижче коліна, і боляче стис. Він озирнувся, і побачив велетенського вугра, що хотів відкусити від нього шматок. Хлопець труснув ногою, намагаючись звільнитись, та тонкі і гострі мов голки зуби, що ними був заповнений рот рибини, лише глибше вп’ялись в тіло. Лише удар кинджала в голову, допоміг чарівнику, але не на довго. З усіх боків до нього наближалось, ще з десяток таких самих істот. Вони кружляли навколо, вичікуючи вдалої миті, щоб напасти, і ось одразу кілька, кинулись на Карола, він ледь встигав відбиватися. Йому забракло повітря, потрібно було піднятись на поверхню, але бридкі тварі, не давали цього зробити. Поверхня озера наче закипіла, від великої кількості вугрів. Це одразу помітили його товариші.
-- Каролові потрібна допомога!— гукнув Капер, і першим побіг у воду.
-- Там, таки, щось діється. — не відстаючи від брата, погодився Плато.
-- Я ж казав «самому буде важко». — підтакнув їм , вугляр, і вихопивши свого короткого меча, теж пірнув.
Івер, ще якусь мить потупцював на березі, та теж побіг за братами-болотниками і Теймуром. Біля Юки, залишився лише Готар.
-- Я, плавати не вмію. — наче виправдовуючись перед жінкою, сказав розбійник. —Я, навіть, глибокої води ніколи не бачив, крім наших гірських річок. Та в них не поплаваєш. І там, в озері, я буду лише зайвим вантажем.
Юка лише здивовано глянула на хлопця, і здвигнула плечима. Вона теж не вміла плавати, і тому добре його розуміла. Та не розуміла, чому він перед нею виправдовується.
А, тим часом, мандрівники, воювали з незвичайним, для себе, і несподіваним ворогом, намагаючись врятувати свого друга, і не постраждати самим. Вода навколо зафарбувалась в рожевий колір, від пролитої в неї, крові. Нарешті вугри відступили, поховавшись десь на дні, під камінням. Важко дихаючи, і відпльовуючи воду, на берег вийшли наші герої. Вони всі були в дрібних подряпинах, що сочилися кров’ю.
-- Дякую, друзі, що вчасно прийшли на допомогу. — обізвався Карол.
-- Нема за що. — відпльовуючи воду, відповів Теймур. — Ще, трохи, і я захлинувся б. Вибач мені, Івере, що я назвав тебе страхополохом, я і гадки не мав, що ти так добре володієш мечем!
Похвала, з вуст Теймура, була для Івера, найбільшою винагородою, і визнанням його майстерності. Бо лише він, весь час, над ним насміхався.
-- Я ще й не так вмію!— гордовито підняв голову, Івер.
Ця, його поза, знову визвала у товаришів сміх. Та , і його самого, розсмішила.
-- Якби ми частіше потрапляли у різні пригоди, то можливо б, швидше пізнали одне одного. — несподівано висловив думку, вугляр.
-- А тобі, мало?— розсердився, на ці слова, Плато. — Мені, взагалі здається, що Богам не цікаво за нами спостерігати, якщо з нами нічого не трапляється. От вони і посилають нам різні перешкоди.
-- Ти правий. — несподівано погодився з ним, Карол. — Та це, мабуть, Боги темряви. Ці тварі, там, під водою, щось охороняють. Можливо прохід, що нам потрібен. А це, значить, що ми рухаємось в потрібному напрямку. Тому, я, спробую ще раз, пошукати нам шлях.
-- Це дуже небезпечно! Краще вирушати всім одразу. — вигукнув Капер.
-- Там глибоко. Не всі зможуть довго затримувати подих. Та і вугри, мабуть, зараз обідають своїми побратимами, так що, до мене їм не буде діла. — заспокоїв усіх, чарівник.
Він знову, повільно, намагаючись не плескати, щоб не привертати уваги підводних охоронців, пішов у озеро. І через хвилину зник під водою. Карол плив, до світлої плями, що помітив ще минулого разу, але так і не зміг до неї дістатися. Він що сили гріб руками, щоб як найшвидше здолати відстань. В голові почало паморочитись. В легенях почались спазми. Йому був потрібен бодай ковток повітря, та все ж він продовжував пливти вперед. Яскраве світло вдарило в очі, він як до порятунку, ринувся до нього. Хлопчина проминув невеликий отвір у скелі, і його разом з водою підняло до гори. Спочатку він не бачив нічого, крім різнокольорових плям перед очима. Карол довго відсапувався притиснувшись до якогось каменю. Та нарешті підняв голову, і завмер від захвату…
-- Чого, він, там так довго?— хвилюючись за чарівника, промовив Капер.
-- Думаєш, з ним, щось трапилось?— братове хвилювання передалось і Плато.
Для тих, хто стояв на березі, цього підземного озера, час тягся дуже повільно, хоча пройшло всього кілька хвилин. Нарешті з протилежного боку, над водою з’явилась голова:
-- Я знайшов прохід!— намагаючись не дуже голосно балакати, повідомив Карол. — Пливіть усі до мене. Не пірнайте одразу, а то не вистачить повітря.
Мандрівники, один за одним рушили у воду. Юка і Готар нерішуче тупцювались на березі.
-- Ви чого?— здивувався Івер.
-- А ти, що, не розумієш? Вони плавати не вміють. — пояснив, товаришу, Теймур.
-- Ви не бійтесь. Ми вам допоможемо. — заспокоїв горян, Плато.
Він вже стояв по коліна у воді, і простяг руку запрошуючи за собою. Юка, хоч і жінка, та до озера рушила першою, і одразу вхопилась за запропоновану, рятівну руку.
-- От і молодчина! Тримайся міцніше, і все буде добре. — похвалив її, болотник.
-- А ти, чого?— звернувся, до Готара, вугляр. — Пішли, я сам тебе супроводжатиму. Якось, здолаємо і цю перешкоду.
Так само, як і Карол, тихо, намагаючись не плескати, друзі повільно просувались у перед. Поки під ногами було дно, все йшло добре. Та як тільки дійшли до глибини, Юка запанікувала. Вона почала безпорадно махати руками і ногами намагаючись пливти. Лише міцні руки Плато, і його спокійний голос, трохи заспокоїли дівчину.
-- Зупинись, я тебе тримаю. — тихо промовив він їй на вухо. —А тепер простягни руки у перед, і тихенько гриби. Начебто крильцями махаєш.
Дівчина послухала, і в неї стало виходити. Чоловік був поряд, і підтримував її. Це додало Юці впевненості. Готар, що ішов позаду, врахував її помилки, і в нього вийшло краще. Теймур похвалив хлопця, але на всяк випадок, не відпускав. Друзі, без особливих пригод, дісталися протилежного боку водойми. Де на них з нетерпінням чекав Карол.
-- А, тепер, будимо пірнати. Тут дуже глибоко, тому набирайте в легені побільше повітря, а то не вистачить.
-- Не жени коней, хлопче! Я ще не відсапалась, від плавання, а ти вже хочеш, щоб я пірнула. Дай хвилинку на перепочинок. — попрохала Юка.
-- Я розумію, ти дуже втомилась, та у нас зовсім немає часу. Ці, кляті рибини, можуть прийти до тями, і знову почнуть атакувати. Тоді ми, напевне нікуди не потрапимо.
-- Карол каже діло. – підтримав друга, Теймур. — Нам не можна затримуватись. Ми допомогли вам перетнути озеро, то якось разом здолаємо і решту шляху.
Плато зазирнув жінці в обличчя, і підбадьорюючи, посміхнувся. Юка важко зітхнула, та вередувати не стала, і ствердно хитнула головою:
-- Тоді давайте пірнати.
-- От молодчина!— похвалив її Плато. — Просто герой, а не жінка!
Один , за одним, мандрівники почали зникати під водою. Юка глибоко вдихнула. Побачивши, що вона готова, Плато теж пірнув, і потяг її за собою. Підводне плавання, Юці, далось набагато легше. Вона без зайвих зусиль, слідувала за болотником, і невдовзі, майже всі мандрівники, випірнули по інший бік проходу. Не було лише Теймура, і Готара. Чекати не стали, відчуваючи, що друзям потрібна допомога, і вони не помилилися. Карол і Капер кинулись на порятунок. Теймур з останніх сил тяг хлопця, а Готар, у нього на очах, потопав. Вугляреві теж не вистачало повітря, та він тримався. Допомога прийшла вчасно. Бідолашного горянина, витягли з води, вже непритомного, і почали приводити до тями. Капер перегнувши його, через своє коліно, видавлював з легень воду. Готар спочатку захарчав, а потім зайшовся кашлем. Він був живий, і на цей момент, це була найбільша радість. Навіть те, що була здолана ще одна перепона, на їхньому шляху, не мало для мандрівників, зараз ніякого значення.