Та прощання не може тривати вічно, і ось вже друзі, сиділи на спинах велетенських птахів, тримаючись за їхнє пір’я. Птахи підняли їх високо над Нікелією, наче даючи змогу попрощатись з цією дивною місциною, і полетіли темним, довгим тунелем, до якого навряд чи змогли б добратись наші мандрівники самотужки. З усіх мандрівників, лише Карол мав досвід польоту верхи на живій істоті, на своєму чарівному коні, решта леліли в перше. І не всі були від того у захваті. Капер і Плато тримаючись з усієї сили за пір’я потихеньку, лаялись, бо були синами однієї матері, і мали схожі характери. Готар з захватом дивився на увсебіч, бо був горянином, і не боявся висоти . Івер навпаки, міцно стулив повіки, і очікував лише одного, коли птахи сядуть на землю. Теймурові здавалось було байдуже, летить він, чи ні, та насправді, серденько його калатало з усієї сили, і кінцівки тремтіли від нервової напруги.
6
Зовнішній світ зустрів мандрівників яскравим сонячним світлом. Бідолахам довелось зажмуритись, бо від того світла заболіли очі, і вони на якусь мить засліпли. Та коли нарешті разблимались, то побачили перед собою величезну гору, верхівку якої вкривали вічні сніги. Карол одразу здогадався, що це і є гора Матарам. Птахи опустились на землю, почекали поки їхні наїзники зійдуть, і полетіли геть, до рідної домівки.
Суворі, сірі скелі ховали в собі древню таємницю. І знайти відповідь на неї, було зараз в край необхідно. Друзі нерішуче споглядали на велич гори, ніби боялись порушити її одвічний спокій.
-- Що далі? --- першим порушив мовчанку, Теймур.
-- Пулат казав, що мій оберіг відчинить печеру, як робив вже колись.
-- Ти натякаєш на печеру Місячного каменю?
-- Не натякаю, а сам сподіваюсь на те.
-- Треба спочатку знайти ту печеру. --- зітхнув Плато.
-- Це не проблема, перстень допоможе.
Карол підняв руку, і виставивши пальця з чарівною прикрасою на ньому, вказав на гору. Перстень не зреагував. Молодий чарівник поводив рукою зі сторони в сторону, все даремно.
-- Ну, і що тепер? --- трохи роздратованим голосом, запитав Капер.
Карол знизав плечима.
-- Я знаю. --- рішуче, не чекаючи заперечень, сказав Готар.
-- Що, ти, знаєш? --- трохи з єхидством, перепитав Теймур.
-- Можливо печера з іншого боку, треба обійти гору навколо.
-- Легко сказати! Знаєш скільки це, забере в нас часу?
-- Не важливо. --- став на захист горянина, Карол. --- Не відшукавши печери, ми не зможемо продовжувати мандрівку.
Сперечатись далі, було марно. Мандрівники рушили вперед, повільно обходячи величезну гору. Полуденне сонце розігріло каміння так, що від нього пашило жаром, наче від печі. Навіть тінь не давала жаданої прохолоди. Швидко закінчувалась вода.
-- Ні, це не вихід. --- зупинився Карол. --- Ми, всі добряче стомилися, а результату ніякого. Чекайте на мене тут.
-- Ти куди? --- поцікавився у чарівника, Плато.
-- Не далеко. Он за ті камені.
-- Навіщо?
-- Мені потрібно спитати поради у мудрої людини. Для цього потрібно зосередитись.
-- Ти хочеш поспілкуватися з Орнагулом?
-- Ти правильно зрозумів. Це не надовго.
Карол пройшов трохи вперед, і сховавшись за великим валуном від пекучого сонця, сів на землю. Глибоко вдихнув гірське повітря, і повільно видихаючи, затримав свій погляд на кінчиках своїх пальців, що тримав перед обличчям. Він зробив це кілька разів, щоб відігнати зайві думки, і зосередитись. Поволі, все зайве відійшло на другий план. Чарівник чітко побачив обличчя, але не свого учителя, а зовсім незнайомого старця.
-- Не дивуйся, мій юний друже. --- промовив до Карола старий. --- Ця гора моє творіння. Тут не діє сила інших чаклунів. Тому, вона надійний сховок для моїх таємниць.
-- Ти Вартохар?
-- Здогадливий юнак! Орнагул виховав достойного учня. Тебе вважають обраним, для володіння скіпетром, а ти сам як гадаєш? Достойний ти цього права?
-- Мені важко відповісти на це запитання. Моя душа розривається надвоє. Я розумію, що повинен перешкодити Бахтару, заволодіти цією чарівною річчю…
-- Що тебе непокоїть?
-- Я боюся сам себе. Чи зможу я встояти від спокуси володіти всім світом?
-- Те, що ти ставиш собі, це запитання, вже добре. Ти розумієш відповідальність, що покладено на тебе, а значить докладеш всіх зусиль для його виконання. Не хвилюйся за те, що буде потім. Доля все вирішить сама.
-- Те саме сказав мені і Пулат.
-- От бачиш. Чого хвилюватися наперіть!
-- А, як бути з горою?
-- Приклади свій медальйон, будь в якому місті, до схилу гори, вона і відкриється. Вони речі одного творця, і є єдиним цілим. Так само, як перстень на твоїй руці, і Скіпетр безмежної влади служитимуть тобі доти, доки ти служитимеш добру.
-- Що мені робити в середині гори?
-- Там е невелика печера, перстень вкаже до неї шлях. Там ти повинен усамітнитись, і сподіваюсь ти знайдеш відповіді на всі свої запитання.
-- Дякую за допомогу.
Карол хотів було вже повертатись до друзів. Обриси Вартохара стали майже невидимими, та на останок молодий чарівник почув:
-- В твоєму серці, ще одне невирішене питання. Хоч воно здається не важливим, на тлі порятунку людства, та все ж, не вирішивши його, ти не зможеш на повну силу боротися зі злом. Відшукай свою кохану, де б вона не була. Її любов додасть тобі сили, а шлях, що ти пройдеш шукаючи її, додасть впевненості!
Старий розтанув як міраж. Карол ще деяку мить постояв, потім повернувся до товаришів.
-- Орнагул підказав що робити? --- запитав Івер, не давши Каролові і рота відкрити.
-- Якщо трохи помовчиш, почуєш відповідь. --- сердито прикрикнув, на нього, Плато.
Карол посміхнувся, і нічого не кажучи зняв з шиї свого оберега, приклав його до схилу гори. Матарам здригнулась. Злякані мандрівники позадкували, боячись, що гора обрушить на них лавину каміння. Та цього не сталося. В місці, де Карол доторкнувся до скелі утворився невеликий прохід у глиб гори. Чарівник першим рушив по ньому, очікуючи на швидкі відповіді на всі свої запитання. Друзі пройшли лише кілька метрів і опинилися в підземній кімнаті. Тут було досить затишно. У комині горів вогонь. Великий стіл уставлений розкішними наїдками, манив до себе очікуваних гостей.
-- Щойно з царського бенкету, і знову за стіл! --- знизав плечима Готар. --- Я, так скоро, і по скелях лазити не зможу!
Горянин похлопав себе по животу, і скривив кумедну рожу.
-- Шутім з тобою був би не згодний. --- згадавши старого друга, посміхнувся Карол. --- Він завжди радий набити собі живіт чимось добреньким.
-- Хто такий, Шутім? — поцікавився, Готар.
-- Це маленький чоловік, що мешкає в Сулерії. — пояснив горянину, Теймур.
-- Карлик?
-- Він не любить коли його так називають. — посміхнувся Плато. — Та хоч він і маленький на зріст, в нього велике серце, і він наш найбільший друг!
-- Мені теж хотілось би, стати вашим другом. Ніхто і ніколи, до мене так не ставився, як ви. — трохи соромлячись своїх слів, промовив молодий розбійник.
-- Дружба не з’являється з нічого. Вона народжується в спільних переживаннях, в пригодах, злиднях, негараздах, а також в спільній радості, і спільній перемозі. Якщо двоє, або кілька людей через все це пройшли підтримуючи і допомагаючи одне одному, то їхня дружба не могла не народитись. — сказав горянину, Капер. — Ти непоганий хлопчина, та час покаже, чи станемо ми друзями.
-- Я розумію. — хитнув головою Готар. —Я, не підведу вас.
-- Не переймайся хлопче. — плеснув його по плечу, Плато. — Нетреба ні під кого підстроюватись, просто будь собою.
– Що ж, друзі, відпочивайте. В мене, тут, свої справи. --- перервав розмову чарівник. Він подивився на свого персня. Прикраса тьмяно світилась. Карол підняв руку, і повів у сторону. Дійшовши потрібного напрямку, перстень яскраво спалахнув, вказуючи своєму господарю шлях. Карол запалив смолоскипа, що знайшов біля входу у тунель, і сміливо рушив у невідоме. Невдовзі коридор скінчився невеличкою, печерою. На її стінах, по всьому периметру, були намальовані примітивні фігурки і знаки. Карол з цікавістю роздивлявся ті петрогліфи.