--- Все буде добре, ми майже долетіли. --- зрозуміла його неспокій крілокс.
Мотузка була міцною, по всій довжині, щоб було краще лізти, нав’язані вузли. Карол хутко виліз на гору, і лише тут зміг перевести подих. Пєрла знову вдягла свого балахона, і вони рушили до храму. Споруда була величезною. Нижні поверхи розташовані під землею, а башти, здавалось, пронизували небо. Зала, в яку зайшли Пєрла і Карол, призначалась для жертвоприношень. Під стіною стояв олтар, на якому, у всю свою кам’яну велич, возсідала сама Богиня Краси. Десять широких сходинок вели до її підніжжя, і на кожній стояла чаша по вінця наповнена ароматичною рідиною, в якій плавали квіти. Пахощі наповнювали залу, і від них паморочилось у голові. По всій залі стояли, сиділи , лежали чоловіки. На вигляд вони були ніби живі. Та все ж від кожного з них віяло смертю.
--- Намагайся дихати не дуже глибоко, або взагалі не дихай, поки тут не пройдемо. --- попередила чарівника, крілокс. — Бо станеш таким як вони.
Карол не сперечався, йому чим далі ставало все гірше. Перед очима пливли різнокольорові кола, а в скронях гупало наче по барабану. Вони ледь дісталися середини, а в чоловіка вже підкошувалися ноги, і він ледве на них тримався. Пєрла підхопила його під руку, і потягла до виходу. Несподівано, на його грудях засвітився оберіг. Це сили добра прийшли чарівникові на допомогу. Блакитна аура огорнула його тіло, і йому відразу покращало. Сили повернулися, і він, разом зі своєю супутницею, благополучно перейшли приміщення, і опинилися на сходах, що вели на горішні поверхи.
--- Цей медальйон, у тебе на грудях, це якісь чари? --- спитала Пєрла, зазираючи Каролові у очі, наче вона намагалася, в них, прочитати відповідь на своє запитання, перш, ніж чоловік відповість.
--- Так. Це мій талісман. Його створив Вартохар, для захисту «обраного». Що сталось з цими людьми?
--- Обраного для чого?--- відповіла питанням на питання Перла.
--- Захистити, і врятувати систему Алагір від Магри. Але ти не відповіла на моє питання.
--- Пробач. Пахощі що наповнюють це приміщення паралізують тіло і розум. Людина наче помирає. Але насправді жива. Та в такому стані вона може перебувати роками. Це Хетина кара.
--- Матроси з « Золотої Фани» теж тут?
--- Так. А тепер скажи мені, ти справді зможеш врятувати мою планету?
--- Так, він зможе. Але навіть обраному потрібна допомога.--- почувся з гори владний, жіночий голос.
--- Аммана, ти мене злякала. --- обернувшись на той голос, промовила Пєрла. --- Ти так тихо підійшла.
--- Це ваша необачність. А якби на моєму місті була Хета?
З гори спускалась не молода, але статна жінка. Вона була одягнена в червону, довгу сукню, шлейф від якої волочився позаду як велика змія. Гордо підняту голову прикрашала тіара всипана дорогоцінним камінням. Довге сиве волосся вільно лежало на плечах. Вона зовсім не виглядала як проста чаклунка, швидше, це була владна повелителька. Аммана підійшла до Карола майже в притул.
--- Дай , я подивлюсь на тебе. Ти і насправді красень. Виходить не даремно по тобі сохне те дівча. --- трішки насмішкувато проказала чаклунка.
--- Ти про Мілену? Де вона? Що з нею? --- в голосі чоловіка чулося благання.
--- З нею все добре. Вона чикає на тебе в центральній башті, це на самім верху споруди.
Аммана простягла Каролові паперовий згорток.
--- Це план храму, без нього ти заблукаєш.--- відповіла вона, на німе Каролове запитання.
--- А що, це за позначки?--- розглядаючи схему, спитав чарівник.
--- Це я позначила пастки. Тобі прийдеться через них проходити, перш ніж ти дістанешся до своєї коханої. Це все, чим я зможу тобі допомогти. Так захотіла Хета.
--- Навіщо їй це?
--- Її доля склалась так, що вона втратила віру в чоловіків, і в справжнє кохання. Я намагаюся повернути їй цю віру. Поки що, мені не вдається. Можливо ти мені допоможеш в цьому.
--- Яким чином?
--- Якщо ти не здасися, і врятуєш дівчину, то Хеті доведеться визнати свою неправоту. Вона замислиться над існуванням вірності і любові, і поступово стане такою як колись.
--- Вона хоче мене вбити ?
--- Не знаю чи хоче, але намагатиметься це зробити. Вона не бажає твоєї перемоги. Її душа скам’яніла від болю. Розігрій її серце.
--- Боротися з чудовиськом, це одне, а от рятувати людську душу, зовсім інше. Чи вистачить в мене сили?
--- Тобі для цього не потрібні спеціальні знання. Просто не звертай зі свого шляху, будь мужнім і впевненим в собі. Твій розум підкаже що і коли робити, а сила і спритність допоможуть.
--- Я б, теж хотіла йому допомогти. --- обізвалась Пєрла.
--- Ні. Ти вже йому і так допомогла. Хай іде сам.
Аммана показала Каролові рукою на гору. Чоловік вклонився обом жінкам і пішов. Він зробив тільки кілька кроків, та коли озирнувся, позаду вже нікого не було.
--- Ну от, маю ще один клопіт, прийшов сюди рятувати Мілену, а повинен ще й свого ворога до тями приводити. --- бубнів собі під носа Карол піднімаючись в гору по східцях…
«Зірку трьох морів» стиха погойдували хвилі. Пек уважно вдивлявся у берегову смугу острова.
--- Тебе щось турбує, капітане? --- спитав у нього Теймур.
--- Як гадаєш, на тому кораблі, що відніс Карола, по морю ходили слабкодухі хирляки? --- спитав у вугляра, замісто відповіді, Пек.
--- Не думаю. Морська справа, як я переконався, не для маминих синків.
--- От і я про те. Але їх перебили як тарганів. А моряків на «Золотій Фані» було набагато більше ніж нас.
--- Що ж, нам робити?
--- Он, бачиш, попереду невелика купа скель, неподалік від острова. --- показав зашкарублим пальцем, капітан. --- Ми сховаємо «Зірку» там, і почекаємо поки зовсім стемніє. Потім на човні доберемось до берега, і спробуємо відшукати чарівника.
--- Звісно, я не розуміюсь на морській справі, та на мій погляд, ти вірно мислиш, капітане. --- погодився з Пеком, вугляр.
У двох вони повернулися до каюти, де зібралося усе товариство, крім матросів що стояли на вахті. Теймур розповів друзям про наміри капітана. Решта мандрівників теж з ним погодились. Якір кинули в невеликій бухті. Її розташування було досить вдалим. Корабель був захищений від шторму, якщо той раптово розпочнеться, і схований від стороннього ока.
--- Друзі, нам треба спостерігати за тим, що робиться на острові. --- звернувся до товаришів Плато.
--- Вірно. --- вискочив у перед, Івер. --- Я буду першим. Вилізу он на ту скелю, і якщо побачу якусь небезпеку, попереджу вас.
--- Добре. Лізь. --- посміхнувся до нього, Капер.
Капер знав Івера з народження, і ніколи не ставився до нього серйозно. Бо Івер і в свої двадцять років, в душі залишався дитиною. Та все ж, Капер знав і те, що в важку хвилину, на хлопця можна було покластися.
Спритно мов кішка, Івер поліз на гору, і вже скоро зручно вмостився за одним з каменів. Йому добре було видно берегову смугу, і так само «Зірку трьох морів». Сонце було майже над обрієм, та все одно добре припікало. Камені розігріті за ден, віддавали своє тепло, зігріваючи виснажене хитавицею тіло. Хвилі повільно накочувались на білий пісок, і так само повільно відступали назад. Івер слідкував за їхньою грою, мружачись від сонячних відблисків. Йому почало здаватись, що він знову, кудись пливе. Хвилі розхитували його човен. Він пристав до берега, і на зустріч до нього вийшла вродлива білявка. Тиха музика наповнила довкілля. Незнайомка почала танцювати. Рухи дівчини були повільні і витончені. Вона все ближче і ближче наближалась до Івера. Її палкі вуста були зовсім поруч. Від передчуття насолоди, у хлопця залоскотало під ложечкою.
--- Ти добре пригрівся, Івере. --- голосом Плато, несподівано, промовила дівчина, і штовхнула хлопця в плече.
Івер вскочив на ноги, не розуміючи що з ним, і де він знаходиться. Та за мить прийшов до тями. Поряд стояв старший товариш, і підпершись під боки, голосно сміявся.
--- Оце так вартовий! Добре що я, вирішив перевірити як ти тут. А то б, все нас віті проспав!
Хлопцеві було соромно. Він мовчав нахиливши голову, і покусував нижню губу. Як він міг так підвести друзів. Заснути на варті. Ганьба! А якби раптом щось сталося! На нього понадіялися, а він спав!
--- Ти, той, Плато, не кажи нікому. Добре? --- благаючим голосом попрохав Івер.