--- Добре. Не скажу. --- пожалів хлопчину, болотник. --- Вертайся на корабель, а я зостанусь тут, замість тебе.
Івер вже намірився зробити перший крок, як раптом помітив два човни, що повільно пливли вздовж берега.
--- Плато, присядь. --- шепотом попрохав він болотника, присідаючи сам, і тягнучи товариша за руку до низу.
--- Ти чого? Що сталося? --- не зрозумів Плато, та не пручався, і сховався за каменем.
--- Подивись туди. --- показав пальцем, хлопчина.
Тепер і Плато помітив ті човни. На кожному з них, знаходилось по чотири людини. Двоє веслувало, а двоє стояли на носі і кормі, і роздивлялись навкруги. З усього було видно, що це воїни. Вони були підперезані мечами, а в руках тримали списи.
--- Це, мабуть, якась варта. --- прошепотів, болотник. Хоча човни були ще далеченько, і їх не могли почути.
--- Біжи погукай капітана і Теймура.
Івера як вітром здуло. Переплигуючи с каменю на камінь, він хутко дістався до корабля, і одразу наштовхнувся на вугляра.
--- Теймуре, там якісь човни. Плато просить тебе і Пека, піднятись на гору.
--- Добре. Я пішов, а ти нагукай капітана. Він десь в своїй каюті.
--- Як будемо діяти? --- спитав Плато, коли Теймур і Пек, підійшли до нього.
--- Хто знає? --- зітнув плечима вугляр.
--- Нехай підпливуть поближче. Треба їх уважніше роздивитися. Бо щось фігури тих вояк, мені видаються вкрай привабливими. --- розплився в посмішці капітан.
--- Ай справді, це ж жінки! --- підтримав його, Теймур. --- Оце вояки! Я б, з такими, поборюкався.
--- Та у вас, з рота, слина вже капає. --- осмикнув друзів, Плато. --- Хтось, ще недавно, нагадував про те, що сталося на «Фані». Чи вже забулось?Про мене, то нехай би то були чоловіки.
Пек і Теймур, від тих слів, одразу прийшли до тями.
--- Це добре, що вони тут, зараз, пропливають. --- сказав Теймур.
--- Ти, знову, за своє! --- аж розсердився Плато.
--- Та ні. Я не в тому сенсі. Якщо вони пройдуть, і не помітять нас, то буде час, висадитись на берег, поки вони не повернулися, або не прийшли наступні.
--- Хлопець каже діло! --- погодився Пек.
Коли човни з охороною зникли з очей, від скель відчалив інший, на якому пливли мандрівники. Їх було шестеро: Капер, Плато, Пек, Теймур, Готар і один з матросів. Решту залишили на кораблі. Івер спочатку запротестував, та йому наказали стерегти човен, і охороняти Туму. І він, хоча і знехотя, змушений був погодитись. Друзі швидко подолали відстань між скелями і берегом, і невдовзі стояли на піску.
--- Човен не можна тут лишати, охоронці помітять, і здіймуть тривогу. --- сказав Готар.
З ним погодились. Всі гуртом підняли, і однесли човна за кущі. А горянин, ще й їхні сліди позамітав, знявши з себе куртку. Тепер зовсім було непомітно що на берег хтось вийшов.
--- Ти диви, який тямущій хлопець. Щоб ми без тебе робили? --- з захопленням, промовив до горянина, Капер.
--- Ви забули чий я син! Батько казав: «Якщо полюєш на здобич, роби так, щоб вона не помітила тебе першою, і ти сам не став здобиччю.»
--- Мудрі слова. Та краще їх не застосовувати на інших людей, а лише на тварин. --- відповів хлопцеві, Плато.
--- Та я згоден. --- зніяковів Готар. --- Але ж, мій батько не завжди був розбійником. Так склалась його доля.
--- Хлопче, людина сама робить свою долю. Якби всі солдати царської армії, що лишились свого заробітку стали розбійниками? Ти уявляєш що б було?
--- Так. Але минулого не змінити.
--- Плато, я не розумію, ти хвалиш хлопця, чи лаєш, за його навички? --- став на бік Готара, Капер.
--- Взагалі то, хвалю. Та йому не варто дуже ними пишатися. Навички розбійника, не привід для гордощів.
--- Він вже це зрозумів. Не доставай людину!
--- Годі вам! --- цикнув на братів, Теймур. --- А то охорона нас, якщо не побачить, то почує.
Всі одразу притихли.
--- Підемо вздовж берега, у тому напрямку звідки пливла варта. --- промовив Пек.
З ним погодились, і тихо, ховаючись за рослинністю, пішли на пошуки Карола. Та вони не пройшли і десятка метрів, як несподівано, з усіх боків їх оточив загін острів’янок. Гострі списи, не давали змоги до спротиву, і мандрівники змушені були здатися.
--- Такого, зі мною, ще не траплялось. --- тихо, крізь зуби процідив слова, Теймур. --- Мене полонили жінки!
--- А ти що, не радий? Ще недавно облизувався, дивлячись на них.--- відповів на те, Плато.
--- Мовчати! --- наказала одна з воїнів, і сильніше притисла списа, Теймурові під бік.
--- Обережніше, панночко. Ви ж, мене, наскрізь проштрикнете. --- трохи винуватим голосом, попрохав вугляр.
--- Ідіть у перед. --- не звертаючи на його прохання, наказала войовнича острів’янка. Друзям нічого не залишалось як підкоритися її наказу.
А чарівник, тим часом підіймався величезними сходами, все вище і вище, і нарешті опинився на горішньому поверху. За планом, який йому дала Аммана, йому ще було потрібно, перейти кілька зал, спуститись на поверх нижче, і лише потім маленькими крученими східцями піднятися на башту, де на нього чикала Мілена. За планом, начебто, було все просто, та на ньому було помічено кілька пасток. Що то за пастки, невідомо, та пройти по біля них прийдеться. Карол уважно роздивлявся на всі боки, чикаючи якогось підступу. Несподівано, його нога натиснула схований у підлозі важіль. Десь над головою, щось зашелестіло, це відкрились клітки, і на чоловіка, пискаючи і хлопаючи крилами, вилетіло незчисленна кількість великих кажанів. Кожна з тварин, намагалася вкусити, або бодай вдарити крилом бідолашного чарівника. Меч, якого Карол вихопив, не допомагав. Він махав ним навсібіч, та користі від того було мало. І поки він, дістався виходу, все його тіло було в подряпинах і саднах. Лише коли, Карол залишив приміщення, крилаті миші залишили його в спокої. Він ледь встиг відсапатись, як нова напасть не заставила себе довго чикати. Запах чарівникової крові, що сочилася зі свіжих ран, привабив іншу, більш небезпечну тварину. Вона, досі, спокійно дрімала у своєму сховку. Та приємні, для її нюху, пахощі привели її до тями. Повільно, наче насолоджуючись кожним своїм кроком, від якого здригалась уся зала, чудовисько з’явилось перед Каролові очі. Чоловікові було чого злякатися. Волохате створіння, яке зараз стояло перед ним на задніх лапах, трохи нагадувало ведмедя, але було у двічі більше. З пащі у чудовиська тирчали довгі, гострі ікла. На лапах, металевим блиском відсвічувались міцні пазурі, кожен з яких, міг проштрикнути Карола наскрізь. Налиті кров’ю і неймовірною люттю очі, бачили перед собою легку поживу. Чоловік розумів, вступати у двобій з цим чудовиськом, порівняно з самогубством, і нічого не діяти,теж було неможливо. А тварина все наближалась і наближалась. Між ними залишилось з десяток кроків. Карол запанікував. Та раптом, в парі метрах від себе, він помітив мотузку, що звисала відкілясь з гори. Довго розмірковувати не було коли. Чарівник стрибнув у бік, вхопився за ту мотузку, і подерся в гору. Такої наглості, від своєї жертви, тварюка не очікувала, і на якусь мить, розгублено зупинилась. Це дало Каролові додатковий час, щоб видертись як можна вище. Чудовисько швидко прийшло до тями, і кинулось слідом. Воно махнуло лапою, намагаючись збити чоловіка. Гострі пазурі просвистіли майже поряд, та все ж не зачепили Карола. Він вже був досить високо, і тварина до нього не дістала. Тоді, зі скаженою люттю, чудовисько почало шарпати за мотузку, намагаючись струсити втікача додолу, і та почала повільно розриватися. Врахувавши неповороткість тварини, Карол стрибнув їй на хребта, і відштовхнувшись від неї, перекотився через голову. Він опинився якраз біля виходу з цієї кімнати, та двері виявились замкнутими. Він вдарив у них плечем. Стара деревина затріщала, але з першого разу не піддалась. Карол наліг дужче, і майже в останню мить, коли чудовисько вже роззяпило свою пащу над його головою, вивалився на зовні разом з дверима, і кинувся навтьоки. Та відбіг недалеко, бо в кімнаті якій він опинився, через кілька метрів підлоги не виявилось. Замість неї було провалля, з глибини якого підіймались колони, вони хаотично тирчали до гори і були різної висоти і товщини. У чарівника не було вибору. Якщо він не стрибне на одну з цих колон, то стане обідом для чудовиська, і він стрибнув. Не маючи змоги дістати свою жертву, тварина заревіла видихаючи з пащі страшенний сморід. Карола аж знудило. Він прикрив носа подолом куртки і присів, очікуючи поки йому стане краще. Трохи віддихавшись, Карол роздивився навколо. Треба було розрахувати свій маршрут. Вихід, з цієї кімнати, був дуже далеко, і дістатися до нього непросто. Він міг сподіватись лише на свою силу і спритність. Він перестрибнув з колони на колону, вона захиталась під його ногами наче висіла в повітрі, а може насправді так і було. У Карола похололо все в середині. Та все ж він не запанікував. Дочекавшись поки колона перестане хитатись, знову стрибнув. Він втратив відчуття часу, здавалось що він стрибає вже цілу вічність, а до виходу ще дуже далеко. Несподівано над його головою зашурхотіли крила. Чарівник подивився в гору. Над ним пролітала Пєрла. Не кажучи ні слова,вона підхопила його під пахви і обережно стала переносити до виходу, час від часу відпочиваючи на котрійсь з колон. Донісши його до дверей, крілокс так само мовчки полишила його і зникла з очей. Карол навіть не встиг подякувати. Нарешті він міг трохи відпочити. На планові храму, далі, не було позначок. Це означало, що він спокійно може підійматись на башту, і забирати звідти Мілену. Карол присів на сходинку, і обпершись головою об поручні, прикрив очі. Він навіть трохи задрімав, бо не почув кроків людини, що наближалася.