--- Зупинись. – крикнув він, і кинувся до самогубці.
Та було пізно. Лезо по самісіньку рукоять ввійшло в груди бідолашної. Руки безвольно опали. Жінка була мертвою. Несподівано десь у гору пролунав моторошний сміх. Та цей сміх почув лише Карол. Він підвів очі і побачив її, ту саму жінку яка зараз лежала з ножем у грудях на олтарі.
--- Вітаю тебе, Кароле. Ти не впізнаєш мене?
--- Цариця Ная.
--- Добре коли тебе пам’ятають.
--- Навіщо ти вбила себе, адже ти здійснила найзаповітнішу свою мрію, отримала тіло.
--- Що користі з нього, якщо не сьогодні, то завтра тебе розчавить грудою каміння.
--- Але ж ти сама в цьому винна.
--- Ні. Це кляті морфіни. Це вони завжди на моєму шляху. Це через них я потерпіла поразку. Ненавиджу їх, і тебе ненавиджу. Я чекала тисячу років і ще почекаю, але все одно помщусь.
--- Ти віддала свою душу Магрі. Вона не залишить тебе на свободі.
Друзі з подивом дивились на Карола. І Теймур, і Івер знали, що він може розмовляти з духами і бачити невидимих істот, та все одно зі сторони це виглядало дивно. Карол не звертав уваги на товаришів і продовжував розмову.
--- Всіх хто погодився на угоду, після смерті забирають у Світ мертвих, де володарює Темхус.
--- Він мені цього не сказав. --- голос цариці був зляканим, вираз примарного обличчя теж.
--- Мені жаль вас, царице. Та я , вже нічим вам не зможу допомогти. Хіба що… Карол замовк наче над чимось розмірковуючи.
--- Що ти хотів сказати? Ти можеш мені чимось допомогти? Чого ти мовчиш! Відповідай!
--- Не знаю. Якби у мене було «Першоджерело» я б прочитав з нього закляття, і розірвав зв'язок з темними силами.
--- Я скажу тобі де книга, якщо ти поклянешся виконати свою обіцянку. --- в голосі Наї вже не було погроз, а лише благання.
--- Клянусь найдорожчим що в мене є. Та часу обмаль. Любої миті можуть заявитися
посланці Темхуса за твоєю душею. Не зволікай.
--- Треба здвинути олтар. Під ним колодязь, на його дні знаходиться скриня, в ній «Першоджерело».
Нарешті Карол озирнувся на товаришів.
--- Допоможіть, хутчіш. Треба здвинути олтар.
Друзі кинулись допомагати. Якби тут були Плато і Капер справи б пішли краще, але і самотужки хлопцям вдалось здвинути брилу. Під нею дійсно був колодязь. Взявши одного зі світильників, чарівник поліз в низ. Мечем збив зі скрині замок і відкрив віко. В середині лежала книга. З першого погляду в ній не було нічого особливого. Звичайна шкіряна палітурка, навіть без золотого тиснення. Та все ж з відчуттям внутрішнього трепету взяв Карол до рук «Першоджерело», притис до грудей і швидко подерся на гору, де на нього з нетерпінням чекали друзі. Та найбільш нетерплячою була Ная. Не вспіла з колодязя визирнути Каролова голова, як цариця закричала йому в самісіньке вухо.
--- Швидше читай, я вже відчуваю їх наближення.
Карол зрозумів кого мала на увазі цариця. Він розкрив книгу. Обережно перегортаючи сторінку за сторінкою, знайшов потрібне заклинання. З його вуст полинули дивні, але прекрасні звуки. Вони наповнили все приміщення, відбиваючись і перекачуючись від стіни до стіни. Навколо привиду Наї засвітилось дивне срібне сяйво. Воно проникало все глибше наче очищувало заблукалу душу. Дві чорних тіні виникли нізвідки. Та пройти крізь те сяйво вони не могли. Нарешті Наїна душа розтанула у просторі. Тіні, як чорні ворони кружляли під стелею, вишукуючи свою жертву, але не знайшовши розтанули. Карол замовк. Навколо запанувала тиша. Теймур схилився над чарівником.
--- Ти поясниш, що тут відбувалось?
Та не встиг Карол відкрити рота, як знову здригнулась земля. Пролунав страшний гуркіт. Клуби пилу разом з ударною хвилею увірвались до приміщення. Згасли світильники.
--- Друзі, ви всі цілі? --- почувся голос Карола.
--- Я живий. Стою біля тебе. --- промовив десь поряд, вугляр.
--- Зі мною теж все добре. --- обізвався Івер.
--- Готаре, агов. --- не дочекавшись відповіді горянина погукав чарівник.
Поодаль почулась якась вовтузіння, потім сильний кашель.
--- Я теж у нормі, тільки пилу нахапався. Ледве не задавився.
Намацавши світильника Карол його запалив. І ледь не розреготався побачивши своїх друзів. Та вчасно збагнув що сам виглядає не краще. Всі вони були з голови до ніг у сірому пилу, як гранітні статуї. Тільки очі і вологі губи видавали в них живих людей.
--- Ну що, спробуємо вибратися. --- ховаючи за пазуху дорогоцінну книгу, сказав Карол.
--- Спробуємо.
Рушили до виходу. На їхнє щастя, стеля впала повністю, поховавши під собою страшний колодязь. На горі уламків сидів крілокс. Він чикав на них опустивши вниз мотузку.
--- Рухайтесь хутчіш поки знову не трусонуло. --- ще здалека закричав він їм.
Та хлопці і так поспішали як могли.
--- Я так за вас злякався. --- не приховував своєї радості Фавст, витягуючи на купу уламків Івера.
--- Та що з нами станеться? --- здвигнув той плечима. --- Ми ж посланці добра. Боги з нами.
--- Ну ось. Одну справу зроблено. --- відійшовши на деяку відстань від вщерть зруйнованого храму, мовив Карол. --- Тепер треба дістатися до озера.
--- Це в той бік. --- показав рукою крілокс.
--- Треба поквапитись. Поки хоч щось тут вціліло.
Озеро справді виправдовувало свою назву. Водойма була чорна, і не рухома, наче заповнена не водою а дьогтем. Плато нагнувся, щоб долонею зачерпнути води, та Карол вчасно його зупинив.
--- Ная вилила в цю воду, Темхусове зілля, а ти туди руку суєш.
--- Вибач, я не подумав.
--- Не вибачайся, а дякуй. Ти ж не мою руку туди пхав.
Карол присів на камінь і замислився. Товариші йому не заважали. Потім чарівник пройшовся берегом , наче щось шукаючи. Він підняв невеликого каменя, розміром з кулак, покрутив у ручі, і відкинув. Підібрав інший, набагато більший і важчий. Він ретельно роздивився його з усіх боків. Він був майже ідеально круглої форми. Нарешті чарівник звернувся до друзів.
--- Плато, ти зможеш цім каменем вцілити у саму середину озера?
Болтник підійшов, зважив каменя у руці.
--- Такого, я і на інший берег можу перекинути.
--- Мені не потрібно на інший берег, потрібно точно на середину.
--- Я спробую.
--- Буде лише одна спроба.
Здоровань знизав плечима.
--- Якщо це так важливо, це можу зробити я. --- обізвався Фавст.
--- Пробач друже. Я забув про твої крила. Втрапити якраз в середину дуже важливо.
--- Це ж чому? Що ти вигадав?---- поцікавився вугляр.
--- Мені на думку прийшло лише одне. Коли ми перетинаємо кордон між світами, то використовуємо або вже діючий прохід, або створюємо такий за допомогою сфери переміщення і закляття.
--- Але ж у нас немає сфери.
--- Оцей камінь нам її замінить. Я заставлю з допомогою нехитрих чар його засяяти.
--- Ну якщо це єдине що ми зможемо, то давай спробуємо.
--- Фавсте, візьми камінь в руки. Коли він почне сяяти лети на середину, але одразу не кидай, дочекайся коли я махну рукою. Тоді пускай і зразу відлітай.
Крілокс кивнув головою.
--- І не забудь, в нас одна, лише одна спроба.
--- Не хвилюйся я все зрозумів. Починай.
Фавст не підвів. Коли камін засвітився теплим, жовтим світлом, він злетів над озером і зупинився в очікуванні, лише час від часу змахував великими крилами. Чарівник шепотів закляття, і ось він махнув рукою, камін упав у воду. Його сяйво поступово зникло в глибині, а вода навіть не сколихнулась. Карол в розпачі сів на березі , обхопив голову руками і втупив свій погляд в нерухому гладь озера. Повільно перед його очима пропливла дерев’яна тріска. Спочатку чарівник не звернув на неї уваги. Та за мить вскочив на ноги і пішов за нею навздогін. Переслідуючи тріску він обійшов Чорне озеро навколо, а вона пливла все швидше і швидше.