-- Я іду з вами. — рішуче заявив Шутім.
-- Не ображайся, друже, та ми тебе не візьмемо. – рішуче відповів на цю заяву, Каху.
-- Що, як завжди ?Це ж, чому? Бо я малий і безпорадний?— ображено запитав коротун.
-- Ти потрібен своєму народові. Чоловіків і так майже не лишилося, а роботи багато. Потрібно буде багато зусиль, щоб навести в Сулерії лад. Та і Шамілю, тобі неможна залишати. — пояснив відмову, Каху.
Коротун, з нехотя, погодився.
-- Добре, але обіцяйте, що потім, в дрібницях, розповісте про всю пригоду!
-- Обіцяю. — посміхнувся другові, Карол.
Прихопивши з собою чарівне зілля, учні Орнагула, вже невдовзі були у замку. Ніхто не чикав побачити їх так скоро, і були здивовані.
-- Невже, щоб здолати Бахтара, вам знадобився лише один день?— здивувався Манерус.
-- Не все так просто. – зітхнув Каху. — Збирайтесь всі в бібліотеці, а ми з Каролом сходимо до вчителя.
Старий чарівник, сидів біля комину, і замислившись дивився на вогонь. Його думки були десь дуже далеко, і коли Карол і Каху привіталися, то він не одразу зрозумів, що бачить їх на яву.
-- Ви вже повернулися? Так скоро?
-- Вчителю, сталось те, на що ніхто навіть і очікувати не міг. — почав свою розповідь, дев’ятий учень. — Скориставшись нашим переходом до Сулерії, Бахтар перейшов до нашого світу, щоб знайти Скіпетр безмежної влади.
-- Цього, тільки і не вистачало!— сплеснув долонями Орнагул.
-- Ми помітили це, лише тоді, як потрапили до його житла. Там були рукописи, в яких розповідається про цю чарівну річ, і як її можна знайти. Він знає, що мапа схована в нашому замку. — продовжив свою розповідь, Каху.
-- Ви вважаєте, що Бахтар був тут, і шукав карту?— перепитав учитель.
-- Ми впевнені в цьому!— підтвердив Каху.
-- Це неможливо, хтось би з учнів, його побачив! Та і схованку не так просто знайти, я власноруч її спорудив.
-- Бахтар дуже вправний чаклун. Ми навіть не знаємо, на що він здатний. Можливо він уміє бути непомітним, то ви його і не бачили. — вставив і своє слово в розмову Карол.
-- Добре. Ви мене переконали. Пішли до схованки і подивимось!
Орнагул повільно підвівся, і пішов до бібліотеки у супроводі своїх молодших учнів. Решта мешканців замку вже були там. Вони чекали пояснень.
-- Розкажи їм. — наказав Орнагул, Каху. — Вони заслуговують знати правду.
Розповідь дев’ятого учня, не зайняла багато часу. Двічі пояснювати не було потреби. Всі швидко зрозуміли небезпеку, що нависла над всім світом. Манерус злегка відкашлявся, звертаючи на себе увагу присутніх.
-- Ти, щось хочеш нам розповісти?— спитав у нього учитель.
-- Так. Цієї ночі, я чув підозрілий шурхіт, та вирішив, що це комусь з наших не спиться і не придав значення, аж поки ви не розповіли про Бахтара.
-- Кожен з нас прожив довге життя, і я гадаю дечого навчився. Неможна бути таким безпечним. — присоромив Манеруса, Орнагул. – Я, навіть від вас, тримав в таємниці місце знаходження схованки, та зараз не до таємниць.
Орнагул підійшов до однієї з книжкових полиць і надавив на потаємний важіль. Щось хруснуло, і важка полиця зі скрипом зрушила з місця, відкривши в підлозі лаз.
-- Кароле, ти як молодший і спритний, спустишся туди. Іди по тунелю, він збудований як лабіринт. Ти не заблукаєш, якщо постійно, повертатимеш у перший правий прохід, аж доки не побачиш двері, вони там єдині, не сплутаєш. Ти мене добре зрозумів?
-- Я все зрозумів, не хвилюйся, учителю!— трохи роздратовано відповів хлопець.
Старші помітили це роздратування, і зрозуміли. Молодий, гарячий, він гадав що швидко впорається, здавалося б з дуже простим завданням, та не врахував, якщо в лабіринті побував Бахтар, шлях може стати дуже небезпечним.
Карол взяв світильник, і опустився у підземелля. Нічого особливого він там не побачив, крім великої кількості павутини, що звисала зі стін. Підлога лабіринту була вистелена кам’яними плитами, і як не дивно, пилу на ній зовсім не було. Не зрозуміло, чи то повітря тут було вогке, від близькості моря, і пил тут не осідав, чи це чаклун, замітаючи свої сліди, прибрав його з підлоги. Та розмірковувати не було часу, молодий чарівник рішуче пішов у перед. Через кілька метрів, на стіні, він побачив факел і запалив його. Світла стало більше, затріщала і пихнула, коротким спалахом, павутина, що нависла над факелом. З глибини коридору, почувся якийсь шурхіт, і хлопця обдало хвилею смердючого повітря. Наче зробила видих, велетенська істота. Каролу стало не по собі. Він витяг меч, і тримаючи його в одній ручі, а факел в іншій, обережно рушив далі. Передчуття небезпеки його не підвело. Перегороджуючи своїм тілом, майже весь коридор, на дорозі у хлопця стояв величезний павук. Все навколо нього, було обплетено товстою, липкою павутиною. Якби Карол необережним рухом зачепив її, то неодмінно потрапив би в пастку, як комаха. Та йому вдалося цього уникнути. Павук, напевно, став жертвою Бахтарових чар, і зовсім безпечне створіння, перетворилося на монстра. По закону Білої магії, хлопець не мав права застосовувати чари, щоб знищіти неочікуваного ворога, а з мечем в руках, він був безпорадний, мов дитина. Та раптом йому на думку, прийшла ідея. Він згадав про зілля, що перетворює чудовиськ на мирних істот. Спершу, він підніс до павутини факел, і органічне волокно, спалахнуло великим, вогняним клубком. Павук пронизливо запищав, і позадкував. Це дало Каролові час, він змочив лезо свого меча зіллям. Не даючи монстрові отямитись, юнак тицьнув зброєю, просто йому до ротового отвору, між гострі щелепи. Це спрацювало! По тілу істоти пробігло зеленкувате світло, і чудовисько знову стало крихітним. Карол важко перевів подих і посміхнувся. Він нахилився щоб підняти павучка з підлоги, та той швидко перебираючи лапками побіг, і заховався в щілину. Бідолашний і сам не розумів що з ним відбулося. Часу на відпочинок не було. Далі Карол пересувався без пригод. Хлопець благополучно знайшов двері, про які йому казав Орнагул. Вони виявились не замкнутими. І трохи не роздумуючи, Карол відчинив їх і пройшов у середину, та одразу і пожалкував про це. Тієї ж миті, як він переступив поріг, його підхопив і закрутив по кімнаті, наче ганчір’яну ляльку, вихор. Карола кидало об стіни, вдаряло уламками якихось меблів, що літали по приміщенню разом з ним, в очах потемніло, хлопець втратив відчуття реальності, він відчував, що втрачає свідомість. Несподівано, на його грудях, спалахнуло яскраве світло, це прийшов на порятунок, оберіг, дарунок чарівників. Він не раз ставав хлопцеві в пригоді, не підвів і зараз. Смерч зник, наче і не було. Хлопець з висоти стелі впав униз, зверху на нього, звалилось кілька дощок, і боляче вдарили по голові і спині. Нерухомий, він так пролежав кілька хвилин, приходячи до тями. Карол з самого початку розумів, з ким матиме справу, та навіть уявити не міг такої підступності. Тільки тепер він відчув усю небезпеку двобою з Бахтаром. Він повільно підвівся, обмацуючи своє тіло, переломів начебто не було. Боліла голова, Карол провів по ній рукою і намацав на потилиці здоровенну гулю.
-- А щоб тобі…-- тихо вилаявся, хлопець.
Він роззирнувся по сторонам, кімната була порожньою, лише по підлозі валялись розтрощені меблі. Мапи тут не було. Бахтар виявився дуже розумним і хитрим. Невідомо як йому вдалося довідатись про схованку, без допомоги вищих, темних сил, тут не обійшлось. З поганою звісткою повернувся молодший учень, до свого вчителя. Орнагул сумно похитав головою:
-- Нічого не вдієш, потрібно вирушати за Бахтаром, навздогін. Єдине втішає, маючи карту, він не зможе скористатися силою телепортації, чи допомогою в пересуванні, тварин. Вартохар наклав на мапу закляття, той хто ітиме шляхом вказаним на ній, повинен пройти його пішки, з початку і до кінця. На звороті мапи є символи, що розкривають таємницю скіпетра. Будемо сподіватися, Бахтар їх не зрозуміє Та на своєму шляху, цей недолюдок, ще наробить багато капості, тому потрібно його наздогнати як можна швидше.
-- Капіто допоможе мені, мій крилатий кінь, ще не підводив ніколи. —з в певністю, сказав Карол.
-- Я з самого початку, покладав надію, лише на тебе, мій хлопчику. — відповів на його слова учитель.-- Не затримуйся. Доля наших, роз’єднаних світів, у твоїх молодих руках.