-- То це, вже не легенда, а страшна правда? Як же, з ними, боротися? – спитав юнак.
-- Якби ми знали спосіб, то наше селище не було б, знищене. – відповів, на питання хлопця, Перус. --- Єдине, чим можна, від них захиститись, це вогонь, і можливо вода. Адже, шорхи, залишили малого живим, а значить, побоялися лізти до колодязя. Ще, вони бояться сонячного світла, і в день сліпі, як кроти.
--- Шорхи, насправді, такі страшні, як розповідається в легенді?
--- Гидкіших потвор, марно і уявляти.--- подала голос, Мілена. --- Ми тікаємо від них вже цілий тиждень, а вони, виявились, попереду від нас.
-- То, ми, захищені вид цих тварей багаттям? Адже, вони, можуть прийти сьогодні вночі? — тремтячим голосом, спитав Карол.
-- Не думаю. – відповів на його питання Мозус. --- Твоє селище, перше, на їхньому шляху, після нашого, де вони зірвали такий великий куш. Тому, зараз бенкетують, і навряд знову полізуть на поверхню.
-- Тоді в нас є час, попередити поселення, де живе моя тітка?
-- А, до них далеко? – поцікавився Перус.
-- Як що вийти в ранці, то до вечора будемо в селищі. — відповів Карол.
-- Тоді треба виходити, як можна раніше. Бо цих створінь темряви, не одна зграя, будемо сподіватись, що встигнемо вчасно. А зараз, я гадаю, треба відпочивати, всі дуже втомлені, тому лягаємо спати. В ранці вирішимо, що робити.
Ніхто не сперечався . Полягали навколо багаття. Мозус кинув у вогонь, великий оберемок хмизу. Полум’я жадібно вчепилось в тоненькі гіллячки, відригнувши стовпом іскор. Карол дивився на вогонь, на згадку прийшло, те, страшне багаття, на якому згоріли останки Федори, і ще невідомо кого. По його щокам покотились сльози. Він вважав , що мама і тато завжди будуть поряд і гадки не мав, що так рано осиротіє. Важка рука лягла на його плече, це був Перус:
-- Не плач , хлопче. Смерть твоїх рідних була жахливою , але зараз вони в світлому світі, знають, що з тобою все добре, і радіють за тебе. Не журися, в кожної людини своя доля, своє призначення і якщо тобі не судилося тут померти, то ти його ще не виконав. Ми теж втратили багато рідних і друзів . У Мозуса було два сини близнюки, такі ж немовлята, як і дитина яку ти врятував. Шорхи забрали їх , але він тримається і намагається допомагати іншим. Тримайся і ти.
Звісно , чоловік не міг знати Каролові думки, але те що хлопець переживав, він пережив і сам. Юнак був йому вдячний за співчуття. Хлопчина лежав і дивився на вогонь. Спочатку, сон не йшов до нього. Полум’я то пригасало , то злітало догори , розсипаючи жаркі іскри, які злітали в небо як і душі померлих, і там згасали. Та за якусь мить, Карол вже бачить перед собою не маленьке багаття, а велике ритуальне вогнище. Хтось, знову, поклав йому руку на плече. Карол озирнувся, біля нього стояв його батько:
-- Сину, де ти був? Я так за тебе хвилювався. Ми з мамою обшукали всі округи. Ми так боялись, що тебе забрали підземляни.
Від щастя, у хлопчини на очах з'явилися сльози :
-- Тату! Рідний ! Я теж думав, що ви загинули! Я так радий тебе бачити! А де, мама та сестри?
-- За тим пагорбом. – показав батько рукою. Карол побіг, сподіваючись побачити табір односельців . Та за пагорбом він побачив лише кілька довгих рядів, поминальних каменів, що родини загиблих , ставили на своїх подвір’ях і висікали на них ім'я загиблого. Та як Карол не намагався, не міг знайти, на тих каменях, імені жодного з односельців. Камені були пустими. Несподівано перед ним з'явився той самий дід, що і в лісі.