-- Не треба, дівчинко. — зупинив її розповідь, Мозус.
Чоловік теж згадав своїх діток, і йому стало так важко на серці, ще мить і він заплаче як жінка.
Ніка замовкла, тільки тиха сльоза покотилась по блідій щоці. Вона швидко її змахнула, і винувато посміхнулася, соромлячись своєї слабкості.
-- Треба вирушати. — поспіхом доївши, підвівся Шутім. — Коли стемніє, не те що дороги, власної руки не побачимо.
Ніхто не заперечував. Мозус хотів було знову посадити малого товариша на плечі, але той не захотів.
-- Покатався і годі . Скоро ліс порідшає, іти буде легше.
І справді, невдовзі мандрівники вже ішли негустими, низькими заростями лози , під ногами захлюпала вода.
-- Здається вже прийшли. Чи не так, Шутіме?
-- Можна і так сказати, але вже майже ніч, і краще буде залишитись тут. Бо можемо потрапити в халепу. --- відповів коротун.
-- Я тебе не зрозумів. — здвигнув плечима Мозус. — Про яку халепу, ти, говориш.
--- В темряві, не видно що в тебе під ногами, а болото має свої пастки.
--- Не балакай загадками.
--- Я кажу про трясовини. Це великі ями наповнені мулом, якщо потрапиш у таку, без сторонньої допомоги не виберешся. --- пояснив, нарешті, Шутім.
--- Ну, так би, одразу і казав. --- пробубнів собі під ніс, степовик.
--- Зупинімось тут, поки трапляються сухі місця, і розведемо багаття. Потім, це, вже не можливо буде зробити.
Малого послухали. Вибрали місцину по сухіше, і вмостились на ніч. Тихо, серед нічної тиші, потріскувало багаття. Ледь чутно, від подиху вітру, шелестіли очерета. Зморені довгою дорогою, мандрівники не мали сил, навіть, щоб розмовляти. Вони, хто як міг зручніше, вмостились навколо вогню, намагаючись заснути. Раптом, Карол почув, що десь поблизу, заплюскотіла вода. Хлопець насторожився, і при піднявся на ліктях, дослухаючись.
--- Ти чого? --- напівсонним голосом, спитав у нього, Мозус. --- Ми на болоті. Ніякі шорхи, нас тут, не дістануть. То мабуть, якась болотна тварина.
--- Взагалі то, я думав не про шорхів. --- пояснив свою поведінку, хлопець. І спитав: --- Це плем’я, що тут живе, дуже войовниче?
--- Та хто їх знає. --- здвигнув плечима, Шутім. --- Я з ними ніколи не спілкувався.
--- Годі вам, мене, вже лякати. --- втрутилась в розмову, Ніка. --- Мені і так лячно. Давайте вже відпочивати.
На початку літа, ночі дуже короткі. Не встигли друзі заснути, як на обрії прокинувся Алагір. Самого сонця, ще не було видно, та його промені вже розфарбували схід рожево-золотими кольорами. Враз, все навколо ожило. Голосний щебет птахів розбудив мандрівників. Розминаючи затерплі м’язи, потягся Мозус. Подаючи неописуємі звуки, позіхнув Шутім. Почувши його, хіхікнула Ніка. Останнім, розплющив заспані очі, Карол.
--- Ну що, всі прокинулись? То вирушаємо в дорогу. Шорхи не чикатимуть, поки ми розлежуватимемось. --- скомандував Мозус.
А, ніхто, і не думав сперечатись. Підвелись, і рушили далі. Та шлях виявився не з легких. Води ставало то більше і вона досягала майже до колін, то зовсім зникала і друзі ішли по сухій землі. Найважче було дівчині. Змокла, довга спідниця, і весь час путалась між ногами, заважаючи іти. Як, зараз, Ніка заздріла чоловікам, що носили штани. Якби не дівочий сором, вона б, з радістю, скинула остогидлу спідницю! Нарешті, їхній провідник, зупинився. По переду простяглось чисте плесо . Шутім показав рукою на кущі, що росли на іншому березі :
-- Треба, якось, дістатися тих островів. На них і проживають болотники.
-- Тут дуже глибоко?— спитав Карол.
-- Не знаю. — знизав плечима коротун. — Треба вирізати довгі палиці, і міряти ними глибину.
--- Добре. Тоді ріжемо.
Мозус вже видивлявся потрібну стеблину в лозовім кущі. Він дістав ножа і кількома вправними рухами вирізав палицю. Карол теж почав шукати підходящого дрючка, він надибав його під кущем і нагнувся, щоб підняти. Несподівано, на палицю наступила нога взута в дивне взуття, перемотане шнурком зі шкіри. Зойкнула Ніка, позаду сопів і борсався Шутім. Хлопець повільно розігнув спину, прямо в обличчя йому дивився наконечник стріли, яку націлив на нього чоловік у шкіряній куртці . Карол, не рухаючи тулубом, повернув голову, щоб побачити, що діється позаду . На Мозуса теж була наведена зброя, дівчину тримав за руки бородатий здоровань, а малому Шутіму, дісталося більше за в сих. Він лежав на землі, лицем до низу, і випльовував з рота болотяну воду. Юнак повільно потягся до свого ножа.
-- Навіть не думай, хлопче. — пролунав голос з іншого боку.