До Карола підійшов чоловік, років сорока, він був трохи вищій за нього, і у двічі ширший в плечах. У нього було коротко стрижене русяве волосся, яскраво голубі очі, і зухвало-насмішкуватий вираз обличчя. Саме цей вираз, визвав у хлопця, напад гніву. Він так стис рукоять свого ножа, що аж побіліли пальці. Та незнайомець не звернув на це, ніякої уваги. Він спокійно, і з легкістю, витяг у Карола із-за пояса зброю і забрав собі. Мозуса теж роззброїли. Потім зв’язали чоловікам руки. Ніку зв’язувати не стали, мабуть пожаліли як жінку, і повели полонених вздовж плеса . Неподалік, за верболозом, були прив’язані три довбанки, на них і попливли до островів, на які показував Шутім.
-- То ви с племені, що живе на цьому болоті?— звернувся Карол до чоловіка, який його роззброїв.
Той не промовив ні слова, лише зиркнув на хлопця, але не зле, а швидше, з цікавістю. Відкриту воду перетнули швидко, вже пливли між порослими очеретом і рогозом острівцями. Невдовзі дістались до дерев’яного містка, до якого і причалили. Хазяїни довбанок з легкістю повискакували з човнів. Потім допомогли вилізти Ніці, Карол і Мозус теж перейшли на місток з їхньою поміччю, а гордий Шутім, ображений їхнім до нього ставленням, вирішив вилізти сам. Він вскочив на ноги, але не зміг втримати рівновагу, довбанка перекинулась, і чоловічок шубовснув у болото. Шутім одразу зник під водою, а так як у нього були зв’язані руки, сам він випливти на гору не міг. Ніка злякано закричала. Тієї ж миті, чоловік, з яким намагався поговорити Карол, теж стрибнув у воду. В цьому місті було досить глибоко, і йому довелось пірнати, щоб дістати малого. Та ось він, нарешті, витяг Шутіма з води , його соплемінники кинулись на допомогу. Коротун був непритомний. Дівчина підбігла до нього, і почала трясти, вона плакала, і кричала :
-- Негайно розв’яжіть йому руки! Його треба повернути лицем до низу, щоб витекла вода .
На диво, місцеві її слухали, і робили те, що вона казала. Шутім почав кашляти, і випльовувати воду, нарешті розплющив очі. Він виглядів безпорадним . До його одягу прилипла різна болотяна рослинність, волосся мокре і скуйовджене стирчало в різні боки. Він повів очима, намагаючись зрозуміти, що сталось і де він є.
-- Скільки мороки з цим карликом. — промовив Шутімів рятівник.
-- Я не карлик, а лише невисокий на зріст. — несподівано для всіх, обізвався коротун. — Якби ви мене не полонили, то й мороки б не мали.
Сміялися не лише нападники, а і їхні полоненні, швидше від радості, що з їхнім товаришем все гаразд. А Ніка, щаслива що з ним все добре, розцілувала його в обидві щоки.
-- Добре, якщо все в порядку, ідіть за мною. --- обізвався чоловік у шкіряній куртці.
Він пішов у перед, за ним повели і полонених.
Ішли містками, їх було багато . Вони з'єднували між собою, безліч острівців, і були такі заплутані, що полонені скоро втратили орієнтир, і вже не могли точно сказати звідки їх привели.
5
Високий очерет ховав хатини місцевих жителів, і тому їх, майже, не було видно, і болото здавалось незаселеним. Житло, болотники, будували на високих колодах, для того, щоб не гнила підлога. Покриті хатини були очеретом і покрівля зливалась з рослинністю. В поселенні було продумано все, до найменших дрібниць. Біля кожного будинку стояли човни-довбанки та висіли сітки. Зрозуміло, місцеві жителі виживають за рахунок рибної ловлі. Та вдягнені вони були в шкіряний одяг, а це означало, що охота їм, теж під силу. Чоловіки цього племені були кремезні, і на вигляд, дуже сильні. А жінки, навпаки, тендітні , було навіть не зрозуміло як вони народжували таких велетнів. Полонених підвели до якоїсь халупи і заштовхали в середину. Приміщення було темне і тісне, світло потрапляло сюди лише крізь щілини в дверях. Коли очі трохи призвичаїлись , друзі побачили лаву яка стояла вздовж стіни . Всі посідали. Ніка порозв’язувала чоловікам руки. Всі чикали, що ж буде далі. Дівчина тулилась до Мозуса. Вона інстинктивно шукала захисту, у найсильнішого. Її перелякані очі блищали в темряві, тіло трохи тремтіло від напруги. Мозус обійняв бідолашну за плечі, і пригорнув до себе.
-- Не бійся, мала, мені здається, що не такі вони вже і лихі . Вони нас не знають, тому і остерігаються. Ми прийшли у їхні володіння і вони себе захищають. Цей народ видно не мало лиха пережив, якщо оселився в такому віддаленому місті. — заспокоював він Ніку.
Шутім зосереджено дивився в підлогу, і обпершись руками об лаву, метеляв ногами, бо вони не діставали долівки. Здавалось він уважно слухав те, що казав Мозус. Та насправді, він думав про щось своє. Карол видавався спокійним, він сидів склавши руки на грудях, його обличчя не виражало ніяких почуттів , хоча в душі вирував вогонь, та він боявся здатись малим і безпорадним. Здалось , пройшла ціла вічність, поки на дверях не зашарудів засов. На порозі з’явився той самий світловолосий чоловік, що витяг Шутіма з води. Він показав пальцем на Мозуса і Ніку: