-- Ви , двоє, підете зі мною, решта сидіть і не робіть дурниць. Більше з болота я нікого не доставатиму.
Останні слова він промовив зиркнувши на Шутіма. Той ображено засопів.
-- Куди ви, їх, ведете. — зіскочив зі свого місця Карол.
хлопчина злякався не лише за своїх друзів, але і за себе, без Мозуса він відчував свою повну безпорадність.
-- Не треба, хлопче. Я гадаю все буде добре. — заспокоїв його степовик.
Він взяв дівчину за руку, і вони вийшли назовні. Двері за ними зачинилися.
Голова болотників, жив у просторому будинку, В середині було трохи темнувато, але чисто і тепло. Відчувалась рука турботливої господині. Голова сидів за довгим грубо тесаним столом, він був вже літньою людиною. Головний болотник уважно роздивився полонених, і запропонував їм сісти. Мозус і Ніка сіли , але все ще були насторожені, це читалося в їхніх очах. Чоловік їм посміхнувся , і несподівано м’яким, приємним голосом сказав:
-- Вибачте моїм хлопцям, здається вони перестарались. Я чекав побачити воїнів, а не подружню пару.
--- Ми не подружжя. --- поправив болотника, Мозус. --- Ми, лише, разом подорожуємо, а у вас в комірчині, ще сидять наші друзі. Це хлопчина шістнадцяти років і безпомічний карлик.
Слова степовика, наче підлили масла, у вогонь гніву старійшини. Чоловік сердито стукнув кулаком по столу, і крикнув охоронцям:
-- Негайно приведіть, сюди, решту полонених!
Потім знову звернувся до своїх гостей:
-- Розкажіть трохи про себе, хто ви такі, і що, вас, привело в наші місця.
Мозус важко зітхнув:
-- Велике лихо привело нас до вашого поселення, бо більше, нам, іти нікуди. Куди б ми не поткнулись кругом нас чекає смерть. І ім’я їй , шорхи.
Почувши слова степовика, голова вскочив з місця. Обличчя в нього зблідло, а його дружина зойкнула, і опустилася на лаву.
-- Я бачу, вам не потрібно пояснювати хто це такі. — зробив висновок, Мозус.
-- Так, не треба. Ти чув про півострів Стеркія?
-- Чув .
-- Так от, моє плем’я з відти родом . Ми покинули рідні краї тікаючи від цієї погані.
Та видно не судилося втекти. Як далеко розлізлися шорхи по краю?— спитав голова болотників.
-- Зовсім поряд. Я не звідси родом, а з далеких степів, що межують з Каурданом, жив у великому поселенні скотарів і хліборобів. Та майже три тижні назад , на наші землі напали ці страшні істоти. Перший раз вони напали на нас в ночі, коли ми збирались святкували приход весни . Мене, і ще кількох людей, врятувало те, що посеред майдану палало багаття. Серед живих залишились Я з дружиною, та ще одна родина. А от своїх дітей, я не зміг захистити. Почувши останні слова степовика, заплакала хазяйка оселі.
--- Годі тобі, жінко. --- спробував заспокоїти її, голова.
Та це не подіяло. Жінка закривши обличчя фартухом, вискочила назовні.
--- Ви не ображайтесь, на неї. --- трохи винувато, промовив господар. --- Ваше горе, нам знайоме. Наші діти теж стали жертвами цієї нечисті. Це горе залишиться з нами довіку. Так, шорхи мисливці. Цю якість їм подарував Норк. Якщо їм щось потрібно, вони це дістануть будь-якою ціною. Вони знищіли нашу країну, та не їхня в тому вина, а жорстоких рабовласників. Ці істоти, лише кара, та біда, що за скоєне зло, розплачуються інші народи. Моє плем’я теж намагалось з ними боротися, та вони плодяться мов щури, на місце одного вбитого шорха , приходить два. І ми втекли через вузький перешийок на велику землю. Та видно і недолюди, знайшли цей шлях. Ми намагались попередити про небезпеку, та нас ніхто не слухав. Ми на цих болотах оселилися два роки назад, і майже не спілкувалися з іншими племенами, тому і гадки не мали, що ця погань так близько.
-- Ми теж намагались попередити інші селища, та шорхи нас випереджали. Лише одне плем’я, на нашому шляху ще виявилось не займане, вони зуміли відбити напад, та в селищі їм не можна було залишатися, і вони прийшли до лісу, але шорхи, скоро, знайдуть їх і тут. Це лише справа часу. От вони і послали нашу компанію до вас, спитати згоди на їхнє переселення на болото. Лише тут, вони, як і ви, можуть бути в безпеці.
-- Це плем’я дуже велике?— спитав голова.
-- Чоловік сто.
-- Я звісно не проти сусідів, і мої люди, я впевнений , також. Врешті-решт, це болото, на землі Махтера, але воно дуже бідне на рибу і дичину. Нам доводиться ще й полювати. Якщо нас оточать підземляни, то в лісі не залишиться жодної тварини.