Міла стояла поряд Карола і міцно тримала його за руку, потім схилилась до його плеча і прошепотіла:
-- Я б ніколи не хотіла оплакувати рідних дітей. Яке горе, для батьків цього хлопця.
-- Ми були з ним знайомі, його звали Малтвер. — промовив у відповідь хлопець, і тісніше пригорнув до себе подругу.
Після похорон , виставили посилену варту. Крістур і своїм людям наказав , стати на пости.
-- Я ніколи не думав, що знову доведеться рятуватися від шорхів. Гадав, що наше плем’я , достатньо далеко втекло від них. — в голосі чоловіка чувся справжній розпач. — Невже вони знищать всіх нас? Як з ними боротися? Вже все навкруги кишить ними. Ми більше не господарі на своїй землі.
Крістур сидів біля багаття разом зі своїми новими знайомими та старостою Мартіном . Ніхто не хотів спати. Хоч день і був дуже важкий, та сон не йшов на думку. Після розповіді Малтвера, розуміли що чудовиська поряд, і треба бути на сторожі. Селяни в день , звалили кілька дерев, і тепер вид вогнищ , було видно як в день. Люди, власною шкірою , відчували присутність ворога. Всі розуміли, болото, теж тимчасовий захисток. А куди потім? Де сховатися від зла, що іменують шорхи?
Карол сидів разом зі старшими чоловіками, він весь час був мовчазний і не відводив погляду від вогню.
-- Про що замислився, юначе?— звернувся до нього Муеро.
-- Я зараз вам розповім, тільки не смійтеся з мене. Якщо підземлян не можна перемогти силою, то можливо нам допоможуть чари?--- Карол глянув на старого чаклуна.
--- Ці міркування, не могли оминути твого розуму, Кароле. --- загадково відповів Лісовик.
--- Ти про що?
--- Про дар Богів Світла і Добра, який тобі дістався. Ти розумієш про що, я, кажу.
--- Ми не розуміємо. --- втрутився в їхню розмову, Крістур.
--- Карол з дитинства обдарований, бачити те, чого інші не бачать. --- пояснив чаклун.
--- І яку користь, ми, з цього, можемо мати?
--- На нього чекає, Орнагул.
--- Хто такий, цей Орнагул? --- загорівся цікавістю, Карол.
--- Він найвидатніший чарівник сучасності. Лише він здатний нам допомогти. І тобі, хлопче потрібно піти до нього. Він сам прохав направити тебе до нього.
--- Якщо і справді, лише диво може нас врятувати. Треба відправлятися в путь. --- погодився з Лісовиком , хлопчина.
--- Туди далека дорога, сам ти її, не здолаєш. От прийдемо на болото, і все добре обміркуємо.
--- Муеро каже діло. --- підтримав старого, Мозус. --- Потрібно все, як слід обміркувати.
Весь свій не хитрий скарб , селяни зібрали заздалегідь, і тепер лише чикали світанку. Та через захмарене, низьке небо , він ніяк не приходив. Наче сама природа повстала проти людей. Але ніч не може тривати вічно . На сході почало сіріти, прийшов новий день. Запрягли коня в єдиний віз і поспіхом рушили від краю лісу, і від широких степів, де зараз хазяїнували шорхи. До Карола підійшов шутім, і винуватим голосом попрохав:
--- Послухай! В мене, до тебе, я прохання.
--- Про що, ти?
--- Розумієш, я трохи злякався, і коли ми, з Муеро, в перше, прийшли до табору, я нічого не взяв з собою в дорогу. Ти не погодишся піти зі мною, до мого будиночка, щоб я, міг дещо з відтіля забрати? Це не займе багато часу, ми швидко всіх наздоженемо.