--- Добре! Тільки попереджу старших, щоб не хвилювалися. --- погодився Карол.
--- Про яку мандрівку, ви знову розмовляєте? --- несподівано пролунав голос Мілени.
-- Міленко? --- трохи зніяковіло, пробубнів Карол. --- Нам з тобою, доведеться не надовго, знову попрощатися.
-- Це ж чому?— здивувалась , вона.
--- Потрібно допомогти Шутімові, забрати з його оселі, деякі речі.
-- А чому, саме ти, повинен іти? Адже є старші за тебе чоловіки. — не вгавала Мілена.
-- Ну не сердься на мене. Я швидко повернусь.
-- Я піду з вами. — рішуче мовила дівчина.
-- Ні. Я піду з Шутімом. У двох нам буде зручніше, а ти, чекатимеш мене у поселенні болотників.
--- То я, тобі заважаю?
--- Ну що, ти, вигадуєш? Ти, для мене, найгарніша дівчина у світі! Я дуже сумуватиму за тобою. І намагатимусь повернутися як найшвидше!
Мілена нахилила голову і крізь сльози промовила:
-- Ти весь час кудись зникаєш, мені погано без тебе. Я тільки і роблю, що чекаю на тебе.
-- Ну в цьому є і гарна сторона. Я тобі не набридну.
Карол поцілував подругу в носика і провів долонею по русявому волосі. Йому теж не хотілося її залишати, та він не мав права ризикувати її життям. Міла, мабуть відчула його турботу, вона обхопила його шию руками і обсипала дороге обличчя поцілунками. Хлопець оторопів, від несподіванки, а коли прийшов до тями, то дівчина вже бігла доганяючи маленький караван , що зникав в глибині лісу. Їй було трохи соромно за свій вчинок, та вона не шкодувала про зроблене. Її щічки горіли рум’янцем, а очі світилися щастям. Орика уважно подивилася на дочку, потім перевела погляд на чоловіка, той теж помітив як збуджена Міленка. Подружжя переглянулись і мабуть пригадали свої залицяння, подарували одне одному, ніжні посмішки. Перус пригорнув до себе дружину. Ніщо так не тішить батьків , як щастя власної дитини. Мозус ішов попереду, разом з Крістуром , він ніс на своїх широких плечах Мартінових близнюків, чім дуже тішив дітлахів. Він їх то підкидав, то крутив в повітрі, а вони реготали, аж заходились. Марика дивилася на них і в блакитних очах бриніли сльози.
-- Ти , чого , подруго?— звернулась до неї, Хелена.
-- Згадала своїх хлопчиків. Твої близнюки мені їх нагадують, Модусові мабуть теж.
-- Не сумуй , Марико, звичайно твій біль не згасне ніколи, та в тебе на руках зараз, хоч і не рідне, та вже мабуть дороге для тебе дитя. Воно зменшить твою тугу.
-- Мабуть так. — погодилась Марика, і ніжніше пригорнула до себе немовля.
6
Шутім, як і першого разу, коли водив Карола до Лісовика, ішов по переду. Хлопець брів по заду і був весь час замислений. У нього в душі, було відчуття, що ота, майбутня мандрівка, про яку казав Муеро, щось змінить в його житті, і це відчуття збуджувало його. І від того він все прискорював і прискорював шаг. Він обігнав свого провідника , наче сам знав дорогу і пішов далеко вперед , коротун за ним не вспівав.
-- Агов , хлопче, може притримаєш коней, бо я за тобою не вспіваю. Боги не дали мені такі довгі ноги, як тобі. Чи ти, краще за мене, знаєш де я живу?
Карол схаменувся.
-- Вибач, Шутіме, я трохи замислився. — зупинився Карол.
-- З твоїми думками, можна забрести хтозна куди. — посміхнувся чоловічок.
-- Послухай , Шутіме, я давно хотів тебе спитати, звідки ти тут такий узявся? Я ніколи не бачив такого народу. — несподівано для Шутіма, спитав Карол.
Коротун здвигнув плечима.
-- Муеро казав, що до приходу Мари, був такий мандрівний народ. Вони подорожували нашими планетами, по чарівному переходу. Мабуть моїм батькам сподобався цей світ, і вони залишилися. Та вони вже давно померли, і я остався один. От і живу в лісі, самітником, бо яка жінка, схоче мати, такого чоловіка.
Каролові стало жаль Шутіма. Він спробував його втішити:
-- Десь у світі є і твоя половинка, і ти її, неодмінно знайдеш.
-- Тобі легко казати! Ти, он який, красень! — заздрісно пробурчав чоловічок.
--- Ти теж, але по своєму! --- і щоб змінити тему, спитав. --- Нам ще довго іти?
--- Та вже прийшли. Ось мій будинок!
--- Де? Я нічого не бачу!
--- Не туди дивишся, задери голову до гори.
Карол подивився в гору, і на одному з дерев побачив хатинку.
--- Ти живеш на дереві?
--- Так. Чому, тебе, це так дивує?
--- Але ж, це так складно, кожного разу залазити догори!
--- Кароле, якби ти був лісовим мешканцем, то не задавав би, таких глупих, запитань. Подивись на мене! Я навіть, як слід, і постояти за себе не в змозі! А, якщо прийде, якийсь злодій!