- Рятуйте! - зойкнув Юхим Тимофійович, спираючись на дерев’яну лопату. - Немає сил з цими шмаркачами!
Детектив Ниточка здивовано поглянув на нього. Мешканці будинку, в якому на горищі розмістилося детективне агентство, знали Юхима Тимофійовича, постійно зайнятого вусаня, як людину, яка любить спокій і порядок. У такому стані, як тепер, його важко було навіть уявити.
- Вони роблять це навмисно! - нарікав Юхим Тимофійович. - Цілими днями розчищаю доріжки, посипаю їх піском. Але досить мені лише на хвилину піти додому, як усе знову засипане снігом!
Загадка сьома,
або
Тридцять сім і п'ять!
Детектив Ниточка відранку намагався закип’ятити воду. На жаль, це виявилось зовсім непросто. По-перше, електричний чайник детектива Ниточки зіпсувався ще півроку тому. А по-друге, якраз у цей день відключили опалення.
«Що спільного між одним та іншим? » - відразу запитає здивований читач.
Ой, виявляється, є спільне...
Як відомо, детектив Ниточка може собі дати раду в будь-якій ситуації. Коли кілька місяців тому він виявив, що вода в чайнику ще й досі холодна (хоч кип’ятить він її вже більше двох тижнів), не розгубився (як учинили б більшість людей на його місці - хоч би і детектив Мартв’як), а негайно поставив чайник на гарячу батарею. Таким чином, всього за якісь три години детектив Ниточка підігрів воду. Може, не настільки, щоб заварити міцний чай - але, якщо на те пішло, детектив не надто полюбляв міцний чай. Слабкий, ледве теплий чай, на його думку, так само смачний, як і добре заварений, гарячий. А крім того, - скільки детектив Ниточка електроенергії зекономив, відколи зламався його електрочайник! Ого! Аж порахувати важко! На жаль (або на щастя), прийшла весна, опалення відключили - і детектив Ниточка був змушений вигадати новий спосіб підігрівання води.
- Може, поставити чайник на сонці?.. - бурмотів собі під носа, кружляючи детективним агентством «Рожеві Окуляри». - А може, покласти його під пахву, як термометр? Якби вдалось підігріти воду до температури тридцять шість градусів, це вже було б щось!
Однак, хвилинку поміркувавши, відкинув цю концепцію - перспектива тримати чайник під пахвою декілька годин не здалась детективу Ниточці привабливою. Тим паче, він пообіцяв батькам Оксанки і Дмитрика, що буде час від часу заглядати до їхніх дітей: батько симпатичних малих мешканців третього поверху поїхав на два дні до Львова, а мама сьогодні повинна повернутися з роботи пізно ввечері. Єдина людина, яку могли попросити наглядати за Оксанкою і Дмитриком, був детектив Ниточка. Діти його любили - це по-перше. А по-друге, детектив Ниточка майже весь час перебував у будинку. Коли б щось трапилось, Оксанка і Дмитрик завжди могли побігти до нього, а детектив Ниточка кожну хвилину міг зійти вниз скрипучими дерев’яними сходами на розвідку... Але догляд за дітьми з чайником під пахвою був би дуже незручним.
Детектив Ниточка зітхнув, поставив чайник і вийшов з агентства «Рожеві Окуляри».
На превелике здивування Ниточки, під дверима квартири Оксанки і Дмитрика стояв розлючений детектив Мартв’як. Він гатив у двері кулаком. Обличчя у нього було таке, наче Мартв’як хотів когось розірвати на шматки.
- Що ви чините? - запитав детектив Ниточка.
Детектив Мартв’як роздратовано поглянув на конкурента. Він зневажливо закопилив губи і вже хотів сказати щось образливе, але в останню мить чоловіка наче щось стримало. Потім він байдуже відвернувся і продовжив свою справу. По інший бік дверей чувся якийсь шурхіт, однак ніхто не відчиняв.
- Я ще раз питаю, що ви тут робите?! - детектив Ниточка схопив детектива Мартв’яка за руку.
- Заберіть негайно руки! - гаркнув Мартв’як, вириваючись. - І не лізьте не в свої справи!
- Це мої справи! - з притиском сказав детектив Ниточка і став між дверима і Мартв’яком. - Батьки попросили мене доглянути за дітьми!
Детектив Мартв’як підніс кулак - хоча невідомо, чи для того, щоб знову постукати в двері, чи для того, щоб ударити детектива Ниточку. Однак у цей момент з квартири навпроти виглянула пані Ричай, вчителька української мови (відколи Мартв’як звинуватив жінку у крадіжці квітів, вона його щиро зневажала).