– Тягни тих смердюків на стежку, заведемо подалі звідси й скинемо зі скелі в море.
– А чо’ паритися з ними? – невдоволено заперечив молодий. – Давай тут і замочимо. На стежці ще, не дай бо’, хтось засіче.
– На годинник поглянь, бовдуре. Жодна морда в такий час тут не лазить. Туристи ще мирно дрихнуть, лише ми вкалуємо, животи надриваємо. Давай-давай, тягни їх, не лінуйся. Чим далі затягнемо, тим краще. Уявляєш, що почалося б, якби їхні трупи тут знайшли? Менти, експерти, комісії. Тоді до печери і не потикайся. Ні, не треба це місце світити.
Оленка з жахом спостерігала, як нещасних хлопців виштовхали на стежку й повели вгору, постійно підганяючи стусанами. Ліве Сергієве око набрякло й посиніло, з носа у Сашка скапувала кров.
Затамувавши подих, Оленка спостерігала за процесією. Такі жахи вона бачила тільки в кіно. На екрані телевізора це завжди виглядало не надто страшно, у житті виявилося набагато гірше.
Її почало трусити. Було неймовірно важко перебороти страх і вирушити за бандитами. Але Антон так просив простежити за ними. А що, як йому таки вдасться привести когось, а Оленка не зможе показати, куди повели хлопців? Дівчинці було страшно і соромно. Страшно за друзів і соромно за себе. Це був зовсім не той страх, який вона відчувала перед виходом на конкурсну сцену у філармонії. Оленка зціпила зуби, щоб не цокотіли, витерла об траву спітнілі долоні й насилу зробила перший крок на стежку. Вона перебігала від дерева до дерева, здалеку спостерігаючи за бандитами й хлопцями. Ніжні дівчачі ноги теж уже нахапали колючок, та вона не помічала болю.
За якийсь час бандити повернули праворуч і вивели хлопчаків на маленький кам’янистий майданчик, що нависав над морем. Сивий підійшов до прірви й поглянув з кількаметрової висоти на прибережне каміння, об котре з гуркотом розбивалися морські хвилі.
Він подав знак молодому, і той виштовхнув хлопців на край майданчика. Тепер достатньо було одного необережного кроку, щоб зірватися у прірву. Сивий сплюнув і звернувся до них:
– Ну що, висмердки? Попили ви моєї крові. Через вас я не отримав експонатів з музею космонавтів, через вас мало не зірвалася сьогоднішня операція. Чого поморщилися? Чого плачете? Треба було раніше плакати і в мамусь під спідницями сидіти, а не швендяти там, де серйозні справи робляться. Пізно перепрошувати. Думали, дядько полякає і відпустить? Ні, за все треба платити. Ну, подивіться ще раз на сонце, востаннє.
Сивий відійшов і подав знак молодому, щоб той завершував. Той бадьоро підійшов до Сашка і вхопив його за руку, намагаючись зіпхнути у прірву...
Оленка, що ховалася за стовбуром старої сосни і все чула, не втрималася і щосили закричала. Молодий бандит, що нахилився до Сашка, з несподіванки сіпнувся, крутнувся на місці й почав падати назад. Сашко відскочив убік, а той перелякано замахав руками, намагаючись втримати рівновагу, і заволав: «А-а-а!!! Тримайте мене! Рятуйте!».
Сивий розгублено завмер на місці, не знаючи, що робити, – чи рятувати напарника, чи ловити дітей, які з усіх ніг кинулися геть від небезпечного майданчика. Врешті кинувся до товариша, але рятувати того було вже пізно. Глухий звук засвідчив, що він упав на каміння.
Контрабандист обережно підійшов до краю майданчика й зазирнув у прірву. Перехрестився, сплюнув і поволі обернувся. Його очі палали дикою ненавистю. Оленка, побачивши цей нелюдський погляд, одразу кинулася до Сергія та Сашка.
Діти щодуху мчали стежкою догори, бандит намагався їх наздогнати. Високі рибальські чоботи заважали, та все ж йому було легше, ніж їм босоніж.
Оленка, яка не звикла до таких забігів, важко дихала, зупинялася. Сашко схопив її за руку і потяг за собою. Сергій біг позаду, підстраховуючи, й увесь час озирався. Відстань між дітьми й сивим невблаганно скорочувалася.
– Швидше! Швидше біжіть! – закричав хлопець. – Він наздоганяє нас!
Сашко додав ходу, але Оленці вже не вистачало сил. Вона висмикнула свою руку й сіла просто на стежці.
– Все, більше не можу. Робіть, що хочете, а я далі не побіжу.
Сергій із Сашком перезирнулися, підхопили її попід руки й спробували бігти далі. Марно. Вона ледь переставляла ноги. Та й утрьох на вузькій стежці бігти було ніяк. А бандит усе наближався. Побачивши, що діти зупинилися, чоловік теж став, щоб віддихатися. З його грудей вирвався важкий хрип.