Тут до мене дійшло, що скоро випаде чудова можливість це з'ясувати.
У вхідні двері голосно постукали.
— Що будемо робити? — Запитала Флора.
Рендом розсміявся, розв'язав краватку, кинувши її на стіл поверх свого напівпальто. Потім він зняв піджак і оглянув кімнату. Затримавши погляд на шаблі, він в ту ж секунду кинувся до стіни і схопився за руків'я. Я відчув у кишені тяжкість пістолета і зняв його з запобіжника.
— Робити? — Запитав Рендом. — Існує ймовірність того, що вони проберуться в будинок. А отже, вони будуть тут. Коли ти останній раз билася, сестричка?
— Занадто давно, — відповіла вона.
— Тоді постарайся швиденько згадати, як ти це робила, тому що часу залишилося зовсім мало. Їх хтось направляє, за це я ручаюсь. Але нас троє, а їх всього шестеро. Так що особливо можна не турбуватися.
— Ми не знаємо, хто вони.
— Яка різниця?
— Ніякої, — вставив я. — Може, мені піти і відкрити двері?
Обидва вони ледь помітно здригнулися.
— Це байдуже, краще почекати тут.
— Я можу подзвонити в поліцію, — запропонував я.
Обидва розсміялися, майже істерично.
— Або покликати Еріка, — сказав я раптово, дивлячись на неї.
Але вона заперечливо похитала головою.
— У нас просто немає на це часу. Звичайно, можна взяти його карту, але до того моменту, коли він зможе відповісти — це якщо він ВИРІШИТЬ відповісти — буде занадто пізно.
— До того ж, це може бути його рук справа, — пробурмотів Рендом.
— Сумніваюся, — відповіла вона. — Сильно сумніваюся. Це зовсім не в його дусі.
— Вірно, — додав і я, просто, щоб щось сказати і заодно показати їм, що я розбираюся в ситуації нітрохи не гірше.
У двері ще раз постукали, на цей раз значно сильніше.
— Послухай, а Кармела не відкриє? — Запитав я, мимоволі здригнувшись від цієї думки.
Флора заперечливо похитала головою.
— Думаю, ні.
— Але ж ви обидві не знаєте, з чим нам доведеться зіткнутися, — закричав Рендом і раптово вибіг з кімнати.
Я пішов за ним уздовж по коридору в передпокій, і ми всигли якраз вчасно, щоб зупинити Кармелу, що збиралася відкрити двері.
Ми відіслали її в свою кімнату, наказавши замкнутися на засувку, і Рендом зауважив:
— Вагомий доказ сили того, хто все це придумав. Як ти вважаєш, що з цього вийде, Корвін?
Я знизав плечима.
— Сказав би, якщо б знав. Але не турбуйся, зараз ми разом, що б там не було. Відійди-но!
І я відкрив двері.
Перший громила спробував увійти в кімнату і просто відпіхнути мене в сторону, але жорсткий удар ліктем відштовхнув його.
Їх було шестеро.
— Що вам потрібно? — Ввічливо поцікавився я.
Замість відповіді мені показали пістолет.
Різким ударом закривши двері, я наклав гачок.
— Так, це вони. Але звідки мені знати, що це не який-небудь із твоїх трюків, Рендом?
— Знати ти цього не можеш, але я дорого дав би, щоб твої слова були правдою. Виглядають вони досить непривабливо.
З цим важко було не погодитися. Хлопці на ганку явно були важкоатлетами, капелюхи насунені до самих очей, так що обличчя сховані в тіні.
— Хотів би я знати, на якому ми знаходимося світі, — буркнув Рендом.
Відчувши слабке тремтіння барабанних перетинок, я зрозумів, що Флора подула в свій свисток. Так що, коли дзвін вибитого скла змішався зі звуками виття і ричання, мене це зовсім не здивувало.
— Вона свиснула собакам. Шестеро вовкодавів, які, повернись все по-іншому, перегризли б горло нам з тобою.
Рендом згідно кивнув, і ми попрямували на дзвін висаджуваних вікон.
Двоє озброєних громил були вже в кімнаті. Я вбив першого і впав.
Рендом перескочив через мене, змахнувши шаблею, і голова другого відокремилася від тулуба.
До цього часу через вікно залізли ще двоє. Я розстріляв на них всі патрони, одночасно вслухаючись в гарчання вовкодавів і пальбу чужих пістолетів.
На підлозі корчилися троє чоловіків і стільки ж псів. Мені стало приємно при думці, що ми розправилися з половиною нападників, і коли решту все таки подерлися у вікно, я прикінчив одного з них способом, який привів мене самого в здивування.
Повернувшись на каблуках, я схопив важке дубове крісло і жбурнув його через всю кімнату — футів на тридцять. І не промахнувся. Воно зламало хребет одному з нападаючих.
Я не встиг добігти до двох інших. Рендом проткнув одного з них шаблею і жбурнув на підлогу, щоб його докінчили собаки. Потім він взявся за другого. І цьому, останньому, хто залишився в живих, теж нічого не вдалося зробити. Правда, він убив одну з собак, але це був його останній свідомий вчинок у житті. Рендом задушив його голими руками.