Ми позичили у Флори її мерседес і поїхали кататися.
Навколишні передмістя здавалися якимись дивними. Я не міг точно зміркувати, чого в них не вистачало, або що було нового, але відчував — тут щось нечисто. У марних спробах збагнути, що й до чого, я нажив собі напад головного болю, так що вирішив тимчасово прийняти речі такими, якими вони були.
Я сидів за кермом, Рендом — поруч зі мною. Я недбало зауважив, що хотів би знову опинитися в Амбері — просто, щоб подивитися, як він відреагує.
— Мене завжди цікавило, — парирував він, — ти хочеш просто помститися, чи за цим криється щось ще.
Це була відповідь в моєму стилі — я міг або відповісти, або промовчати.
Мовчати я не хотів, і тому видав свою коронну фразу:
— Я багато думав про це, і зважував свої шанси. Знаєш, можливо я спробую.
Тут він повернув голову і кинув на мене один з своїх косих поглядів (До цього він дивився в бічне скло машини).
— Напевно, кожен з нас мріяв про владу або принаймні думав про неї — принаймні, у мене така думка виникала, хоча я і відмовився від неї майже відразу ж — хоча, чесно кажучи, гра варта свічок. Я знаю, ти зараз питаєш мене, чи допоможу я тобі. Так. Допоможу. Хоча б для того, щоб послати до біса всіх інших.
Він помовчав, потім запитав:
— Що ти думаєш про Флорі? Чи може вона принести нам користь?
— Сумніваюся. Якщо все буде вирішено, вона, без сумніву, приєднається до нас. Але що може бути зараз вирішено наперед?
— Або потім, — вставив він.
— Або потім, — погодився я, відчуваючи, що така відповідь звучить так, як потрібно.
Я боявся зізнатися, в якому стані перебуває моя пам'ять. Я боявся також довіряти йому цілком і повністю. Мені так багато треба було знати, а я не мав до кого звернутися. Я сидів за кермом і обмірковував своє становище.
— Так коли ти думаєш почати? — Запитав я.
— Як тільки ти будеш готовий.
Ось я і догрався. Отримав на горіхи, і абсолютно не знав, що робити далі.
— Як щодо зараз?
Він мовчав. Потім закурив сигарету, схоже, щоб виграти час.
— Ну добре, — сказав він в кінці кінців. — Коли ти був там в останній раз?
— Так давно, що навіть не пам'ятаю. Я взагалі не впевнений в тому, що зможутуди проїхати.
— Ну добре, — знову повторив він. Тоді нам доведеться втекти, перш, ніж нас зможуть спіймати. Скільки в тебе бензину?
— Три чверті бака.
— Тоді поверни за наступним рогом ліворуч, і подивимося, що буде.
Я звернув, і придорожні тротуари раптово почали сипати іскрами.
— Ч-чорт! — Прошипів він. — Я йшов тут років двадцять тому. Щось дуже вже швидко я згадую те, що потрібно.
Ми продовжували рухатися вперед, і я не переставав дивуватися. Що врешті-решт відбувається? Небо стало віддавати зеленим, потім рожевим.
Довелося закусити губу, щоб не бовкнути чогось зайвого.
Ми проїхали під міст, а коли виринули з іншого боку, небо знову прийняло нормальний відтінок, але зате тепер нас з усіх боків оточували великі жовті млини.
— Не турбуйся, — швидко сказав брат. Могло бути й гірше.
Я помітив, що люди, повз які ми проїжджали, одягнені досить дивно, дорога вимощена цеглою.
— Направо.
Я підкорився.
Пурпурні хмари закрили сонце, почав накрапати дощ. Небо розколола блискавка, забушував вітер. Двірники працювали на повну потужність, але толку від них було мало. Я увімкнув фари і скинув швидкість.
Присягаюся, що ми проїхали повз вершника, що скакав в зустрічному напрямку, одягненого в усе сіре, з піднятим коміром і низько опущеною від дощу головою.
Потім хмари розсіялися, і ми поїхали вздовж морського берега. Високо здіймалися пінисті хвилі, величезні чайки зачіпали їх крильми. Дощ пройшов, і я вимкнув двірники і фари. Дорога на цей раз була зі щебінки, але цього місця я зовсім не пізнавав. У бічне дзеркальце я не бачив міста, який ми тільки що проїхали. Я міцніше вчепився в кермо, коли ми несподівано проїхали повз шибеницю, на якій теліпався під поривами вітру скелет.
Рендом все так само курив і дивився у вікно, а дорога тим часом звернула з берега за невисокий пагорб. Трав'яниста рівнина без єдиного деревця праворуч, ліворуч невисока гряда пагорбів. Небо до цього часу потемніло, але набуло красивого блискучого блакитного кольору, як у глибокому прозорому басейні, закритому тінями. Я не пам'ятав, щоб мені доводилося бачити коли-небудь таке небо.
Рендом відкрив вікно, щоб викинути недопалок, і крижаний вітерець рвонув мені в обличчя, засвистівши у машині. Солоний, гострий морський вітер.