Тому я допив своє віскі і пішов спати.
На наступний ранок я був присутній на військовій раді генерального штабу Блейза. У нього було чотири адмірали, кожен командував приблизно чвертю флоту, і цілий оберемок армійських офіцерів. Всього були присутні близько тридцяти високих чинів, великих і блискучих або маленьких волохатих.
Засідання тривало близько трьох годин, потім зробили перерву, щоб перекусити. Було вирішено виступити через три дні. Так як відкрити шлях до Амбера міг тільки один із нас — людина королівської крові — то мені належало зайняти місце на флагмані, а Блейзу — провести війська крізь Відображення.
Мене це турбувало, і я запитав, що б став він робити, якби я не з'явився зовсім і не запропонував йому свою допомогу. У відповідь я почув дві речі: по-перше, йому тоді довелося б зробити все одному, тобто спочатку провести флот і залишити його на великій відстані від берега, потім повернутися на єдиному кораблі в Авернус і вивести солдатів в заздалегідь призначене місце зустрічі; а по-друге, що весь цей час він шукав серед Відображень одного зі своїх братів, який погодився б йому допомогти.
Другий його план видався мені не зовсім реальним, хоча в принципі і мігбути здійсненим. Що ж стосується першого, то у нього просто нічого б не вийшло, тому що флот знаходився б занадто далеко в морі, щоб побачити будь-які сигнали з суші, а прийти в точно встановлене місце та ще до призначеного часу — враховуючи не тільки перешкоди на шляху, але й ті непередбачені обставини, коли мова йде про таку величезну армію — було практично просто неможливо.
Але я завжди вважав Блейза блискучим стратегом, і коли він розклав переді мною карти Амбера і його передмість, які намалював сам, і пояснив мені ту тактику, якої збирався дотримуватися, я побачив справжнього принца Амбера, майже бездоганного в своєму амплуа.
Єдина неприємність полягала в тому, що виступали ми теж проти принца, та ще того, який в даний час займав куди більш вигідну позицію. Я був стривожений, але з наближенням коронації прямий напад залишався єдиним виходом, і я вирішив не роздумуючи йти по обраному шляху. Якщо ми програємо, наша пісенька закінчена, але тільки у Блейза була армія, яка могла протистояти Еріку, і у нього були хоч якісь плани, на відміну від мене.
Я проходив по землях Авернуса, дивлячись на його долини, покриті ніжним туманом, на прірви і димлячі кратери вулканів, його яскраве-яскраве сонце на абсолютно божевільному небі; я думав про його холодні, від яких тіло пробирала дрож, ночі і дуже жаркі дні, про розсипи скель і темний пісок, про великі пурпурового кольору рослини, схожі на величезні кактуси; а опівдні другого дня, стоячи на скелі, що височіла над морем, під шапкою хмар кольору кіноварі, я вирішив про себе, що мені подобається це місце, і що якщо сини його загинуть в смертному бою за богів, я зроблю його безсмертним у пісні.
Намагаючись не піддаватися страхам і сумнівам, я зійшов на флагман флотилії і прийняв командування. Я ввів кораблі в шторм, і ми вийшли з нього значно ближче до місця нашого призначення. Я провів ескадру між водяних смерчів, і мені все вдалося. Потім ми перепливли кам'яну мілину, і води стали темнішими. Колір їх став наближатися до кольрору амберського моря. Так що я все ще знав, як це робиться. Я міг впливати на нашу долю в просторі і в часі. Я міг привести армію додому. Тобто до мене додому.
Я провів кораблі повз дивні острови, де каркали зелені птиці, а зелені мавпи висіли на деревах як фрукти, розгойдуючись, верещачи і кидаючи в море каменями, в нас, без усякого сумніву.
Я повів кораблі далеко в море, а потім назад до берега.
Блейз тим часом робив марш-кидок по рівнинних світах. Шостим почуттям я знав, що він проведе війська, які б перешкоди не ставив йому на шляху Ерік. Я тримав з ним зв'язок за допомогою карт і знав про всі битви, в яких він вже брав участь. Так, наприклад, він втратив близько десяти тисяч убитими на рівнинах в битві з кентаврами, п'ять тисяч при страшному землетрусі, п'ятнадцять при раптовій епідемії чуми, дев'ятнадцять тисяч загинуло або пропало без вісті в джунглях, у Відображенні, якого я не знав, коли напалм падав на них з якихось предметів, що дзижчали і проносилися над головами, шість тисяч дезертирували в тому відображенні, яке виглядало як обіцяний їм рай, доля п'ятисот солдат, які перетинали пустелю, де над ними раптово спалахнула і загорілося грибоподібна хмара, була невідома, вісім тисяч шістсот солдатів були знищені майже миттєво в долині, де абсолютно несподівано відкрили вогонь якісь військові машини, вісімсот захворілих довелося залишити, двісті погубили переправи, п'ятдесят чотири загинуло на дуелях, які вони затіяли між собою, триста отруїлися незнайомими фруктами, тисяча була вбита несподіваним нападом цілого стада тварин, схожих на бізонів, сімдесят три пропали, коли їх похідні намети загорілися, півтори тисячі були змиті повінню, дві вбиті ураганними вітрами, які несподівано подули з блакитних пагорбів.