Я був задоволений, що сам до цього часу втратив всього-навсього сто вісімдесят шість кораблів.
Спати, бачити сни… Так, є речі, які діють поступово… як повільна отрута. Ерік знищував нас поволі, не поспішаючи, порціями. Передбачувана коронація мала відбутися через кілька тижнів, і він поза всяким сумнівом знав, що ми наближаємося, тому що ми продовжували вмирати.
Є такий закон, за яким тільки принц Амбера може подорожувати по Відображеннях, хоча, звичайно, він може провести з собою стільки людей, скільки вважатиме за потрібне. Ми вели наші війська і бачили їх загибель, але я хочу сказати про Відображення наступне: є Відображення, а є Реальність, і в цьому — корінь усього життя. В Реальності один тільки Амбер, реальне місто на реальній землі, на якій є все. Відображень же існує нескінченна кількість. Будь-яка ймовірність реального існує десь у Відображеннях. Амбер самим своїм існуванням відкинув Проекції в усіх напрямках, в усі сторони життя. І хто може сказати, що знаходиться за цим? Відображення простягаються від Амбера до Хаосу і з ними можливо все. Є тільки три шляхи через них, і всі вони досить важкі.
Якщо ти принц чи принцеса королівської крові, ти можеш іти крізь Відображення, змушуючи їх змінюватися на своєму шляху, як тобі більше подобається, до тих пір, поки дане Відображення не стане в точності таким, яким ти його бажав бачити, ні більше, ні менше. Тоді світ даного Відображення буде твоїм власним творінням, і ти зможеш робити в ньому все, що захочеш, якщо звичайно не втрутяться твої родичі. В одному з таких світів я провів багато століть, до автокатастрофи.
Другим способом є Карти, створені Дворкіном, Майстром штриха, який зробив їх на нашу подобу для того, щоб члени королівської сім'ї могли підтримувати зв'язок і бачитися один з одним в будь-який час. Дворкін був старим-престарим художником, для якого простір і перспектива нічого не значили. Він намалював фамільну червову масть, яка дозволяла переміщатися до свого брата чи сестри, де б вони не знаходилися. У мене було таке відчуття, що карти володіли ще й багатьма іншими можливостями, про які ми просто не знали.
Третім шляхом був Лабіринт, також створений Дворкіном, по якому міг пройти тільки член нашої сім'ї. Лабіринт вписував того, хто по ньому пройшов, в систему Карт, А вихід з нього давав можливість перенестися в будь-яке місце чи Відображення.
Тепер я знав, що робив Рендом, коли ми їхали на мерседесі в реальний світ. Під час шляху він по пам'яті додавав те, що пам'ятав про Амбер і видаляв те, чого там не було. Коли все встало на свої місця, ми прибули до місця призначення. У цьому не було нічого незвичайного, тому що як і будь-який з нас, він володів знанням, щоби досягти свого Амбера. Навіть зараз ми з Блейзом, кожен окремо, могли б створити Відображення реального Амбера, в якому правили б, і провести своє життя там, сидячи на троні. Але для нас це було б не одне і те ж. Тому що жодне з цих місць не було би реальним Амбером, містом, в якому ми народилися, містом, за образом і подобою якого збудовані всі інші міста, скільки б їх не було в цілому світі.
Тому ми і обрали найважчий шлях — крізь Відображення, і зібралися битися проти самого Амбера. Той, хто знав про це, володіючи владою, міг ставити на нашому шляху перешкоди. Що й робив Ерік. І ми вмирали. Що з цього вийде, зараз не знав ніхто.
Але якщо б Ерік став коронованим королем, це стало б відомо у всіх Відображеннях.
Всі живучі зараз брати, принци Амбера, кожен своїм шляхом мріяли досягти того ж самого — роблячи таким чином потрібний нам вплив на численні Відображення.
Ми проскочили повз кораблі-примари флоту Жерара — Летючі Голландці цього світу — і я зрозумів, що ми наближаємося. Почався відлік часу. На восьмий день нашої подорожі ми вже були близькі до Амбера. Саме тоді і вибухнув шторм.
Море почорніло, над головою стали збиратися хмари, вітрила повисли в недовгому штилі. Сонце сховало своє обличчя — величезне і блакитне — і я зрозумів, що Ерік нарешті нас виявив.
Потім піднявся вітер і — хай вибачать мені цю метафору — буквально вломився в той корабель, на якому я плив. І рвав нас вітер, і била буря — як говорять або говорили поети. Перший же шквал розвернув флагман носом назад. Нас кидало з боку в бік, як гральні кості в руці велетня. На нас накинулися одразу і води моря, і злива зверху. Небо почорніло, гримів страхітливий гуркіт. При першому ударі всі скрикнули, в цьому я не сумніваюся. Я, принаймні, скрикнув. З великими труднощами добрався я по палубі до покинутого штурвала. Я пристебнувся і взяв його в руки. Ерік потирав від радості руки у себе в Амбері, вже тут у мене не було ніякихсумнівів.