Ліс все ще горів, і ми пливли за течією.
Здавалося, пройшли довгі години, хоча насправді це звичайно було не так, перш ніж мої страхи не перетворилися на дійсність і на нас не посипалася хмара стріл. Я пірнув і довго плив під водою. Так як плив я за течією, то мені вдалося подолати велику відстань перш, ніж я знову виринув. Але коли це сталося, в мене знову посипалися стріли.
Один Бог знає, яка з цих стріл могла стати для мене останньою, але я не став чекати, а швидко набрав повні груди повітря і знову пірнув.
Чіпляючись руками за дно, я навпомацки пробирався серед підводних каменів так довго, як тільки міг, потім виплив біля правого берега, поступово видихаючи повітря у міру того, як наближався до поверхні.
Я виринув, судорожно зітхнув і знову занурився, навіть не подивившись, в якому місці річки я перебуваю.
Я плив до тих пір, поки мої легені, здавалося, не почали розриватися, потім знову виринув.
На цей раз мені не пощастило. Одна з стріл встромилася в біцепс. Мені вдалося знову пірнути і зламати її біля наконечника, коли я досяг дна. Потім я витягнув вістря, продовжуючи плисти на зразок жаби, звиваючись усім тілом і допомагаючи собі однією правою рукою. Коли я наступного разу винирну, то буду відмінною мішенню для стрільців, це-то я розумів.
Тому я змушував себе плисти все далі і далі, до червоних іскор в очах і повного затьмарення свідомості. Напевно, я залишався під водою мінімум три хвилини.
Коли я виринув на цей раз, нічого, однак не відбулося, і я перевів дух, жадібно дихаючи.
Діставшись до лівого берега, я вчепився за прибережні коріння і озирнувся. Дерев тут майже не було і вогонь сюди не дійшов. Обидва береги здавалися безлюдними, але і на річці нікого не було видно. Чи могло бути так, що я виявився єдиним, хто пережив все це пекло? Це здавалося малоймовірним. Зрештою нас було занадто багато, коли ми починали цей похід.
Я був напівмертвий від утоми, і все тіло боліло і нило. Кожен шматочок моєї шкіри був як у вогні, вода була настільки холодною, що я весь тремтів і посинів від холоду. Якщо я взагалі хочу залишитися в живих, мені доведеться вийти з річки. Але спочатку я вирішив про всяк випадок проплисти під водою ще кілька разів, перш ніж вибиратися на берег.
Не знаю як, але мені вдалося пірнути і проплисти під водою ще чотири рази, і я відчув, що якщо пірну в п'ятий, то вже не винирну. Тому я вчепився за прибережний кругляк, трохи перепочив і виповз на сушу.
Я перекотився на спину і озирнувся, не пізнаючи місцевості. Пожежа, однак, сюди ще не дотягнулася. Праворуч від мене ріс густий чагарник, і я заповз у нього, звалився обличчям в землю і заснув.
Перше, що я відчув при пробудженні — бажання взагалі не прокидатися. У мене не було місця, яке б не боліло, до того ж мене нудило. Я пролежав так кілька годин в напівнепритомному стані, і врешті-решт насилу доповз до річки, де з жадібністю напився. Потім знову вповз в чагарник і заснув.
Коли я прийшов в себе вдруге, мені все ще було погано, але я відчував себе набагато сильнішим. Я дійшов до річки і назад, і за допомогою крижаної карти Блейза виявив, що він живий.
— Де ти? — Запитав він, коли ми увійшли в контакт.
— Поняття не маю. Мені пощастило, що я взагалі десь. По-моєму, недалеко від моря. Я чую плескіт хвиль і дізнаюся запах.
— Ти поруч з річкою?
— Так.
— На якому березі?
— Лівому, якщо дивитися у напрямку моря. Північному.
— Тоді залишайся на місці, — сказав він, — і я пошлю за тобою кого-небудь. Я зараз збираю наше військо. Зі мною вже дві тисячі чоловік, так що Джуліан не підійде близько. Але кожну хвилину підходить все більше і більше народу.
— Добре.
На цьому наша розмова закінчилася. Я залишився на місці і, не втрачаючи часу, заснув.
Я почув, як хтось продирається крізь кущі і тут же причаївся. Розсунувши декілька гілок, я подивився вперед.
Це були три червоношкірих велетня. Так що я випростався, почистив одяг, пригладив рукою волосся, зробив кілька глибоких вдихів і виступив вперед.
— Я тут.
Почувши мій голос, двоє з них вихопили мечі і зайняли оборонну позицію. Але вони швидко оговталися, посміхнулися, віддали мені честь і повели в табір. Він був приблизно в двох милях. Я дійшов до нього, примудрившись не сутулитися по дорозі.
З'явився Блейз і повідомив мені:
— Нас уже більше трьох тисяч.
Потім він знову покликав військового лікаря, щоб той про мене подбав.
Ніч пройшла спокійно, ніхто на нас не нападав, і всю ніч і весь наступний день до нас приєднувались залишки нашого війська.