Одна з «дівчат», чи то пак перевдягнених хлопців, ще раз показала мені середній палець. Таки правий був Густав. Це точно педераст. Принаймні в душі….
— Більше на човен повертатися не можна. Макс, п’яна сука, все розказав про нас поліції, — Густав виглядав переляканим. — Тобі що? Депортують назад і підеш в армію, а мене за таке й посадити можуть.
— Що будемо робити?
Густав замислився. Ми стояли і поглядали здалеку на порт, на причал, де стояв наш буксир.
— Є ідея, — Густав пожвавішав. — Гамбург — це ще не весь світ. Поїхали до Амстера!
— Куди?
— В Голландію, в Амстердам! Тобі не однаково? У мене там друзі. Я й минулого, й позаминулого року туди їздив.
Слід зазначити, що Густав мав непогані організаторські задатки. З його мозком він міг непогано заробляти, а натомість бомжував у рідному місті, заробляючи крадіжками та п’ючи все, що горить. Інколи здавалося, що він геть не німець.
— Все, пора, я домовився. Тут фура на Амстер шурує. Напівпорожня, лише з тарою з-під квітів. Водій нас візьме. У тебе марок двісті зайвих є?
— Навіть більше.
— То жодних проблем. Зараз пивом затаримося — і до нього на стоянку. Тільки треба скляні пляшки брати. Тоді їх можна замість туалету використати.
— Густаве…
— Що?
— Тільки давай пива просто купимо. А то попадемося на дрібноті — і все, гаплик.
— Не маю заперечень, майн лібе фройнд, — посміхнувся Густав.
Дорога до Амстердама запам’яталася хіба що тим, що ми пили. Спершу пиво, а коли перетнули кордон, відкоркували горілку. Тож коли водій розшнурував тент і ми повилазили назовні, він ледь не впав без тями, поглянувши на нас. Замурзані, п’яні, всі в якомусь мотлосі, ми насамперед відлили на колеса машини.
Амстердам — найкраще з міст, які я бачив. Сила-силенна людей, квітів, каналів, велосипедів і канабіс-кафе. Розмовляють тут на dutch, або, як кажуть у нас, голландською. Однак усі, з ким я спілкувався, добре розуміли і мою погану німецьку, і ще гіршу англійську. Густав привів мене до своїх друзів. Дуже запам’ятався Адам. Він мав зелене волосся і грав у якомусь гурті на барабанах.
— Давай, Русмане, пробуй, — ми сиділи з Адамом у підвалі в провулку й курили марихуану. — Справді ж, крутіше за пиво?
— Не впевнений, — відповів я і закашлявся. — І жерти після неї хочеться. Здається, бичка з’їв би.
Я таки замовив собі пива. Одразу запаморочилася голова.
Останній день, а вірніше ніч, яку я провів в Амстердамі, я не забуду до смерті. Теплої осінньої ночі я стояв на місточку, перекинутому через канал, і блював униз прямісінько на поліцейський скутер. Абсурд. Місто тонуло у квітах та місячному сяйві, а я не міг спинитися, і весь непотріб з мого нутра летів на голову поліцейського.
— Прізвище, ім’я та по батькові, — перекладача знайшли лише польського, однак цього було цілком досить.
Згодом я збагнув, що ці слова — невід’ємна складова мого європейського існування. Для людини, котра нелегально приїжджає до чужої країни, рано чи пізно все закінчується саме ними. В інший спосіб навіть не потрапиш додому. Або тебе зловлять, або доведеться самому здаватися, щоб повернутися додому за рахунок чужої держави.
Німці дуже не хотіли забирати мене в голландців. Однак у паперах, які я підписав, значилося, що до Нідерландів я потрапив саме з території Німеччини, тож вибору прикордонники не мали.
— Шайзе, — німець, який підписував папери, глянув на мене з-під лоба і колупнув у зубах зубочисткою.
А загалом, подорож до Амстердама дала мені багато. По-перше, я зрозумів, що наркотики, навіть слабкі, це не моє. По-друге, дізнався, що називати Нідерланди Голландією неправильно, бо Голландія — це лише район країни. Понад те, Голландій виявилося дві — Північна і Південна.
І ось я знов у Гамбурзі. З огляду на попередній штамп про депортацію, розмовляють зі мною більш суворо. Навпроти сидить цілий поліцейський капітан, а поруч — товстий єврей-перекладач із заклеєною пластиром верхньою губою. Цей невеличкий круглий шматочок тканини тілесного кольору чомусь мене дуже розлютив. Пластир, наче «Берлінський мур», відділяв моє життя від життя цього вгодованого самовдоволеного перекладача.
— Раніше ви підписували документи, згідно з якими зобов’язувалися більше не перетинати нелегально кордон Німеччини, так? — пластир на губі перекладача неприємно смикався з боку в бік.
— Так.
— Тож виходить, що ви свідомо порушили закон, — перекладач відкинувся на спинку стільця, той аж рипнув під його вагою.
— Виходить.
— Можна вас запитати про причину?