Крім квітки він приготував дівчині книжку, яку взяв з собою з дому. Це була збірка віршів Ліни Костенко «Річка Геракліта»[6]. Ця книжка багато разів його надихала, і він надіявся, що Анна одна з тих людей, які теж зможуть оцінити шарм прекрасних рядків. Звісно, він підозрював, що вона не любить читати. Але ж вона сама сказала, що цього не люблять ті, хто цього не робить. Отож, він мав надію, що вона бодай спробує і їй сподобається.
Минуло якихось десять хвилин чекання, і Бенедикт помітив компанію друзів, які під великим букетом різнокольорових повітряних кульок переходили дорогу. Ліза і Анна були в літніх сукнях і весело йому махали вільними від пакетів руками, а біля них йшли також двоє незнайомих хлопців, років так по вісімнадцять кожному.
— Привіт, це тобі, — мовив до Анни Бенедикт, коли вони підійшли. — Бажаю хороших друзів і багато незабутніх моментів! Вітаю!
Він обійняв Анну, а та взяла подарунки. Спочатку дівчина понюхала квітку, а потім подивилась на книжку.
— Вау! — вражено мовила вона. — Книжка! Якщо чесно, ти перший мені даруєш книжку, дякую! Даю слово, що прочитаю її!
Дівчина ще раз обійняла хлопця. Він відчув запах її парфумів — і був ладен померти. Він вірив кожному її слову і був дуже радий, що їй сподобався дарунок.
— Немає за що.
— До речі, знайомся, — звернула увагу на своїх друзів Анна. — Це Макс… мій однокласник і найкращий друг… А це Бенедикт…
Анна вказала на високого русого хлопчину. Він мав квадратні окуляри і був дуже худий, правда не настільки, як сам Бенедикт. Волосся сповзало йому на очі, а під носом сяяла якась дивна, дещо крива усмішка.
— Радий познайомитися, — мовив Макс і потиснув Бенедиктові руку.
— А це Пилип, — вказала вже на товстішого хлопця Анна.
Пилип був у широкій спортивній кофті з емблемою «Динамо», через що дуже здивував Бенедикта — на вулиці була страшенна спека. Хлопець побачив у Пилипові дещо схоже на Лізу — якусь сором’язливість, мабуть через ту саму зайву вагу. Мав чорне-пречорне волосся і родимку на лівій щоці.
— Дуже приємно, — мовив Бенедикт.
— Це, до речі, мій брат, — підтвердила Бенедиктові здогадки Ліза. — Але ти, мабуть, і сам здогадався.
— Кльова футболка, — усміхнувся Пилип.
— Кльова блузка, — натомість сказав Бенедикт. — Футболіст?
— Скоріш ботан, — виправив Макс. — Боїться показати своє сальце навіть літом!
— Замовкни! — буркнув Пилип і жартома штовхнув друга в плече.
— Та нічого, в тому весь ти… Перестань, ай! — засміявся Макс, і Пилип нарешті розслабився.
За півгодини підлітки сиділи у великому дерев’яному човні, до якого прив’язали повітряні кульки, і пливли за хвилями кудись, куди веде річка. Все це спланував Макс, бо коли компанія пройшла вздовж берега до довгого бетонного причалу, там уже стояв якийсь чоловік з наготованим для дітей човном.
— Максиме, тільки обережно, зрозумів? — мовив власник човна. — Коли поплаваєте, прив’яжеш його до цього кільця… І не забудь замкнути на замок, добре? Ключі віддаси потім!
— Добре! Звичайно! Все зроблю, не переймайтесь! Дякуємо!
Бенедикт одразу зрозумів, що Макс — серце цієї компанії. Він багато говорив, влучно жартував і був абсолютно без комплексів.
А крім цього, того дня Бенедикт зрозумів ще дещо: як це — бути в компанії друзів. Вони пливли у тому човні, немов на якомусь острівку, що належав тільки їм. До бортів човна прикріпили повітряні кульки, через що здавалося, що він не пливе, а летить. У воді відбивалось небо, і це тільки додавало казкового настрою.
— Ну що? Бажаєте музики? — запитав Пилип і, не чекаючи відповіді, потягнувся в глибину пакета, котрого ніс.
Човен уже відпливав від причалу. Макс веслував, та, коли човен знайшов хвилі, хлопець поклав весло в човен, і вони продовжили свою повільну подорож.
— А хто хоче випити? — засміявся Макс і потягся до іншого пакету. За секунду він дістав кожному по банці пива.
Бенедикт дещо засоромився, бо ніколи ще не пив алкоголю, проте не відмовлявся — нове життя, нові правила. І до того ж йому сподобався стан легкого сп’яніння, в який він потрапив того дня.
— Що вмикати, Ань? — вовтузився біля портативної колонки і свого телефону Пилип. — Як завжди, Бастіла[7]?
— Можна, — усміхнулась Анна, і за секунду зазвучала хороша музика.
Бенедикт ніколи не чув про цю групу, та, почувши перші ноти, зрозумів — вона йому теж до душі.
6
«Річка Геракліта» — поетична збірка Ліни Костенко, яка вийшла 2011 року. Ліна Костенко — (нар. 1930 року) — українська письменниця-шістдесятниця. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).