Він був готовий кричати про це всім на світі, кричати це сотні разів, набридати усім з цією новиною! Для нього колись це було непереборною межею… Він хотів цього, та знав, що ніколи не зробить… Але ось він. Вже тут. Він зробив це.
Поки він ще не вірив у це.
Він ходив містом і відчував, що є частиною цього великого організму. Це відчуття його неабияк заряджало. Кожну мить цієї прогулянки він проживав, кожну запам’ятовував. Заплющував очі, відчував запах, запам’ятовував.
— Візьміть, — раптом заговорив до нього незнайомець, простягаючи якийсь буклет.
Взявши рекламку, Бенедикт одразу почав її вивчати. Там великими синіми літерами було написано: «РОУП-ДЖАМПІНГ». А внизу меншими літерами пояснювалося, що в місті, а саме на мості «Зміїний шлях», весь тиждень проводяться екстремальні стрибки. У буклеті писали, що крім «безпеки» людям також гарантовані незабутні емоції на все життя.
А Бенедикт саме за цим приїхав до цього міста. За емоціями.
Хлопець одразу розвернувся і почав у потоці людей вишукувати того незнайомця, який дав йому буклет. За секунду він помітив, що незнайомець уже стоїть біля якихось дівчат і переконує їх, що стрибки абсолютно безпечні. Спочатку хлопець засумнівався підходити до них — він соромився милих дівчат, які про щось розпитували незнайомця з буклетами. Але Бенедикт тепер не мав права боятися — він приїхав до цього міста, щоб мінятись, жити, радіти і нічого не боятися.
— Я перепрошую, — невпевнено втрутився в дискусію Бенедикт.
Усі замовкли і звернули на нього увагу.
І якось так сталось, що Доля зараз же подарувала Бенедикту ті, бажані для нього, незабутні емоції. Це було схожим на магію, яка тільки може бути в людському житті. Хлопець і та, кого він побачив біля промоутера, запам’ятають це на все життя. Чи будуть вони вважати це знаком з небес, ніхто не знає. Але, безумовно, після того як вони в той день ось так випадково зустрілись, вони почали дивитись одне на одного зовсім іншими поглядами.
Біля хлопця з буклетами стояла дівчина з рецепції пансіонату, Анна, а біля неї якась її подруга.
Анна побачила ошелешене обличчя «дивного хлопця» і широко усміхнулася. Ні подруга, ні хлопець з буклетами не розуміли, що тут коїться, бо запанувало якесь ніякове мовчання.
Якщо б Анну хтось запитав, чому на її обличчі з’явилась усмішка, коли вона побачила Бенедикта, вона б відповіла, що сама не знає. Але це було б неправдою. Просто вона, як і він, була не проти ще раз побачити його погляд. Ця усмішка — це була щира неочікувана радість від простих і в той самий час чарівних ситуацій нашого життя.
— Так? Слухаю вас? — нарешті ввічливо озвався хлопець-промоутер, але його, схоже, вже ніхто не чув.
— Ти? — нарешті запитала Анна. — Що ти тут робиш? Ти що, за мною стежиш?
— Ні, — розгубився Бенедикт. — А ти за мною?
— Авжеж ні!
— Ти його знаєш? — похмуро запитала подруга.
— Знаю. Це той хлопчина, про якого я розповідала… Той, що заселився в пансіонат Ярини!
— Так, це я, — нервово відповів Бенедикт.
Погляд Анни ковзнув на руки Бенедикта, в яких він стискав буклет про «роуп-джампінг».
— О, Боже! — ще більше здивувалась вона. — Ти що, теж вирішив стрибати?
— Е-е… Власне, так. Але я не знаю, як доїхати до моста «Зміїний шлях».
— О, ви вирішили стрибати? — й собі засяяв хлопець-промоутер. Бенедикт до нього усміхнувся і кивнув. — Вам потрібно сісти на дев’ятий автобус і проїхати буквально дві зупинки. На мості ви одразу помітите джамперів.
— Дуже вам дякую.
Бенедикт наготувався іти, але раптом до нього озвалась Анна.
— Та почекай же ти! Можеш іти з нами, — сказала вона. — Ми з Лізою якраз туди йдемо… Тут недалеко… Двадцять хвилин пішки…
— Справді? — зашарівся Бенедикт.
— Звичайно.
— Приємних вражень! — докинув хлопець, який роздавав буклети, услід Бенедикту і дівчатам.
Хлопець не міг уявити, як після цієї прогулянки зміниться його життя. А дівчата не могли уявити, як вона вплине на їхнє.
— До речі, це моя подруга Ліза, — усміхнулась до Бенедикта Анна. — А це, як ти вже здогадалася, Бенедикт Крех. Той переляканий хлопець, про якого я тобі розповідала.
— Ну, не такий він уже й переляканий, якщо надумав стрибати з моста, — сказала Ліза, і всі засміялись.
Ліза була повненькою, здебільшого мовчазною дівчиною. Мала русяве волосся, зв’язане в хвіст, різкі риси обличчя, була одягнена в дивну дитячу футболку зі Свинкою Пеппою[4] і мала незчисленну кількість жовто-блакитних гумових браслетів на обох руках. Бенедикт був упевнений, що вона дуже закомплексована. Він одразу бачив таких людей, бо й сам таким був.
4
Свинка Пеппа (