Навіки висохла (бо на вид того,
Що покохав, я плакав без упину),
Живий кришталь, що серденька мого
Огонь гасив, проливши лиш сльозину.
Тепер навпомацки я мушу йти,
Хоч рад би, ах, пролинути, як птах,
Крізь вир пекельний сеї темноти!
О,покажіть мені, сліпому, шлях,
Бездонну пропасть, щоб найти мені
І смерть в її прийняти глибині!
Дальший утратив зір через надмірний огонь, що, повстаючи з серця, знищив наперед у нього очі, а потім виссав усю решту вогкості закоханого, так що тепер, спопелілий від полум’я, він уже не той сам, бо ж сила огню розкладає всі тіла на їх атоми й переміняє на порох, не зліплений докупи, бо атоми тільки при помочі плинної матерії (води) можуть згущатися і творити одностайну цілість. Та проте він не позбавлений почуття найсильнішого огняного палу. Отим-то в кінцевих віршах він просить дати йому широке місце для проходу, бо кождий, кого б захопило його полум’я, зараз зробився б таким самим, як і він, і терпів би від пекельного полум’я дужче, ніж від студеного снігу. Він мовить:
С ь о м и й с л і п и й
Крізь мої очі відблиск красоти
Ввійшов мені у серце й розпалив
У нім огонь, якого дикий зрив
Вогкії очі знищив до цяти.
І далі палячи, вкінці зсушив
У тілі вогкість, всю злизав лакомий;
Без елементу, що зціпля атоми,
Я пил мілкий, щоб вітер ним крутив.
То ж хто від горя хоче бути вольний,
Набік! Заким вас полум’я займе,
Прохід широкий отворіть огневі!
Бо жар такий палкий пройма мене,
Що проти нього сам огонь пекельний
Здається, мов мороз підбігуновий.
Далі йде восьмий, якого сліпота спричинена стрілою, що пустила любов через очі в його серце. Отим-то нарікає він не як сліпий, але також як ранений, і його пекучий біль такий великий, що, по його думці, гіршого вже й нема. Його чуття виливається ось у яких віршах:
В о с ь м и й с л і п и й
Із засідки злий бог пустив на мене
Стрілу прегостру із свойого лука
Підступно — і з обох очей герлене
Враз бухло джерело. О біль! О мука!
В тій хвилі зранений і осліплений
Я став рабом любви. Аж на дно серця
Стріла запала. Ах, і не уйметься
Ніколи вже безмірний біль скажений!
О,слухайте, боги, герої, люди!
Скажіть, чи де в ефірному просторі,
Чи на землі, чи в мрії хоч страшній,
Хоч між проклятими, то в вічнім горі
Живуть за бунт гігантів * — будь де буде!
Чи чув хто де про біль такий, як мій!
Вкінці приходить іще один, в додатку ще й німий, бо те, що рад би висловити, не сміє сказати, щоб не збудити ураз і гніву. За нього промовляє його провідниця, про яку з легко зрозумілих причин я не подаю нічого більше, тільки її промову:
П р о в і д н и ц я д е в ’ я т о г о с л і п о г о
Сліпцям, що тут свої з’являли болі,
Ви радо співчуття вділяли свого;
Та сей ось ще завидує їх долі,
Боїться гніву, як би вирік слово.
Німий у своїм болю, що лиш частці
Його рівнятись можуть болі всіх тих там, —
Бажає він, незнаний, в своїй масці
Дійти без слова аж до смерті брам.
Ось стукаєм. Впустіть його уже!
Великого терпливця, що лище
В обіймах смерті віднайде здоров’я!
Впустіть сліпого і німого мужа,
Що, ранений надмірною любов’ю,
Лиш в смерті пільгу віднайде й подужа.
У цьому діалогу показано і подекуди вияснено причини нездібності, невідповідності і похибності людського розуміння і пізнавання супроти божеських речей. На першім сліпім, що сліпий від уродження, показано причину, що з самої природи понижує і спиняє нас. На другім сліпім, що осліп від отрути заздрості, зазначено причину, що лежить у завзятті і бажаннях, які відвертають нас і зводять на блудні дороги. Третій сліпий, що осліп від наглого блиску надто яркого світла, показує причину, яка лежить у ясності і блиску самого предмета, що сліпить нас. У четвертім, що осліп від надто довгого вдивлювання в сонце, показано перешкоду, яка випливає з надто глибокого затоплення в єдності, через що тратимо зір для многоти. П’ятий сліпий, у якого очі раз у раз заповнені слізьми, показує ту перешкоду, яка випливає з непропорціональності між здібностями наших органів і метою. Шостий від надмірного плачу стратив органічність, вогкість в очах і зазначає брак дійсної духовної поживи, а за тим і брак сили. Сьомий, в якого очі згоріли від вогню в серці, означає палку пристрасть, що не раз пожирає і нівечить критичну здібність розрізнювання. Восьмий, що стратив світло очей наслідком стріли, показує перешкоду, яку чинить пізнанню сполучення з самим предметом, наскільки се сполучення обпутує й ушкоджує нашу розумову здібність, пригнітаючи наш ум цілою вагою безпосередньої присутності, так що його положення не без причини показується не раз у виді блискавки-нищительки. Дев’ятий, що разом з тим ще й німий, не може виявити причини своєї сліпоти. Він означає основну причину всіх причин, таємну постанову божу, що надав чоловікові те змагання і того духа вічно похіпного до думання і досліджування, але з тим, що він ніколи не може дійти дальше, як до пізнання своєї власної сліпоти і невідомості, і мовчанку мусить вважати достойнішою від промови.