Такрой здавався дуже стривоженим і занепокоєним. Крістофер подивився на жахаючу стіну й подумав, що це, найімовірніше, неможливо.
— Можу спробувати, — сказав Крістофер переважно, щоб утішити Такроя, підступив до гарячих каменів стіни й спробував проштовхнути себе крізь них.
Спершу це й було неможливо. Але за мить виявив, що якщо трохи розвернутися боком у хитромудрий спосіб, то він починає занурюватися в камені. Хлопець обернувся й підбадьорливо усміхнувся до стривоженого Такроя.
— За хвилинку повернуся.
— Не подобається мені відпускати тебе самого, — Такрой ще говорив, коли почувся звук — ЧВАК, і Крістофер опинився по інший бік стіни, повністю обплетеної диким виноградом.
На секунду сонце засліпило його. Він міг бачити і чути, а ще відчувати щось, що рухалося по всьому двору та враз кинулося від нього врозтіч — так безшумно і розмито, що він майже скам’янів від жаху. «Змії!» — подумав він, кліпнувши очима, скрикнув і знову закліпав, намагаючись їх як слід розгледіти.
Це були всього-на-всього коти, що порозбігалися від шуму, який він зчинив, проходячи крізь стіну. Більшість із них на той час, коли він їх розгледів, була поза межами досяжності. Деякі залізли високо по дикому винограду, деякі порозбігалися в різноманітні темні галереї довкола двору. Але один білий кіт був менш кмітливим за інших: він тяжко і розгублено метався в одному кутку серед різких тіней.
Цього кота можна було впіймати. Крістофер рушив на нього. Але поки Крістофер вирвався з дикого винограду, білого кота охопив переляк. Він кинувся навтьоки. Крістофер помчав за ним, крізь аркаду, завішену диким виноградом, крізь інший, тінистіший двір, а потім — крізь дверний прохід із завісою замість дверей. Крістофер відкинув завісу набік і пірнув туди, лише щоб виявити, що за нею так темно, що він знову осліп.
— Ти хто? — спитав голос із темряви, що звучав зверхньо й здивовано. — Тебе не має тут бути!
— А хто ти? — обережно спитав Крістофер, мріючи побачити щось, окрім зелено-голубого мерехтіння.
— Звісно, я — Богиня, — сказав голос. — Я жива Ашет. Що ти тут робиш? Я не повинна бачити нікого, крім Жриць, до Дня Свята.
— Я прийшов тільки, щоб узяти кота, — сказав Крістофер, — й піду, коли отримаю його.
— Тобі не можна, — сказала Богиня. — Коти посвячені Ашет. До того ж, якщо ти гнався за Беті, то вона моя, і в неї знову будуть котенята.
Крістоферові очі призвичаїлися до темряви. Коли він щосили вдивлявся в куток, із якого линув голос, то зміг розгледіти людський силует, приблизно його зросту, що сидів на чомусь подібному до купи подушок, і вирізнив стиснутий в обіймах людини білий клубок — кота. Він ступив крок уперед, щоб краще його розгледіти.
— Стій, де стоїш, — сказала Богиня, — або я накличу вогонь, щоб тебе спопелити!
Крістофер на величезний власний подив усвідомив, що не може зрушити з місця. Він порухав ногами, щоб переконатися. Було так, ніби його босі стопи приліпилися до плитки сильним гумовим клеєм. Поки він човгав, його очі знову стали бачити як слід. Богиня виявилася дівчинкою зі звичайним круглим обличчям і довгим волоссям мишачого кольору. Була вбрана в буру сорочку без рукавів і мала доволі багато прикрас із бірюзи, щонайменше двадцять браслетів та вкриту бірюзою діадему. На вигляд — ледь молодша за нього і надто юна, щоб бути здатною приклеїти чиїсь ноги до підлоги. Крістофер був вражений.
— Як ти це зробила? — спитав він.
Богиня стенула плечами.
— Сила Живої Ашет, — пояснила вона. — Мене обрали з-проміж інших кандидаток, бо я найкраще вмістилище для її сили. Ашет відібрала мене, поставивши на нозі позначку у формі кота. Дивися.
Вона трохи відхилилася набік на подушках й простягнула до Крістофера одну босу ногу з браслетом. На стопі була велика багряна родимка. Крістоферові здалося, що вона не так вже й схожа на кота, навіть коли він так примружив очі, що аж відчув себе Такроєм.
— Ти мені не віриш, — звинувачувально сказала Богиня.
— Я не знаю, — сказав Крістофер, — ніколи раніше не бачив Богині. А що ти робиш?
— Самотньо сиджу в храмі, окрім одного дня на рік, коли я верхи проїжджаю через місто і благословляю його, — розповіла Богиня.
Крістофер подумав, що це звучить не надто захопливо, але перш ніж встиг про це сказати, Богиня додала:
— Це справді не надто весело, але саме так ведеться, коли ти хтось настільки шанований, як я. Жива Ашет завжди має залишатися юною дівчиною, розумієш?