— Думаю, ти права, — пригніченим голосом промовив Річард. — Вони спробують зупинити мене. — Він узяв дві невеликі книги, що лежали на столі й сховав їх у задню кишеню. — Думаю, ми повинні втекти, перш ніж вони приступлять до виконання свого плану.
— Ми? Ти хочеш, щоб я пішла з тобою?
Річард призупинився і соромливо знизав плечима.
— Ніккі, ти і Кара — єдині справжні друзі, які в мене залишились. Ви допомогли мені в момент, коли я найбільше потребував допомоги. Я не можу дозволити собі розлучитися з перевіреними друзями в той самий час, коли необхідно з'ясувати, що ж відбувається. А коли я це з'ясую, мені знову буде потрібна допомога. Але навіть якщо це і не так, я хотів би, щоб ти була поруч, на випадок, якщо мені просто буде потрібна твоя підтримка. Звичайно, якщо ти сама захочеш цього. Я зовсім не примушую тебе, але мені б хотілося, щоб ти приєдналася до мене.
Ніккі посміхнулася. Це була особлива посмішка, в якій було все благородство жінки по імені Ніккі. Ця посмішка з'явилася у неї зовсім недавно, в той час, коли вона нарешті навчилася любити і цінувати життя.
59
Кара нетерпляче чекала по той бік щита, поки Рікка із залізною майданчики обережно зазирала в кімнату крізь червоне мерехтливе світло. Обидві вони разом обернулись, почувши кроки Річарда. Він зауважив мішки і ковдри, акуратно складені в купу по той бік дверей і, відшукавши свій мішок, запхав туди дві книги.
— Значить ми йдемо? — Запитала Кара.
Річард зав'язав мішок і закинув його на спину.
— Так, і думаю, нам не варто втрачати час.
Він підняв лук і сагайдак зі стрілами, всі інші теж почали розбирати свої речі.
Як виявилося, Кара, бажаючи щоб Ніккі була поруч з Річардом для допомоги і захисту, зібрала і речі чарівниці теж. Хотів би Річард знати, чим присутність Ніккі може захистити від тієї загрози, про яку попереджала Шота.
Він бачив, що Рікка теж зібрала свій мішок, і мало не запитав її що, на її думку, вона затіяла, Але й без того Річард знав, що вона скаже: вона — Морд-Сіт і її місце — поруч з ним. Довгий час його захищала тільки одна Кара, і тепер здавалося трохи дивним, що в його оточенні з'явилася ще одна Морд-Сіт.
— Всі готові? — Запитав він, і побачив, що все затягнули паски і застібнули пряжки.
Після того, як кожна жінка кивнула, Річард дав знак групі з похмурими обличчями відправлятися в дорогу. Він знав, що Кара буде слідувати за ним без питань, але не стане сліпо виконувати вказівки Ніккі або когось ще без вагомої причини, так що, припустив він, Кара напевно задала купу уточнюючих питань — що-що, а звичка ставити питання у Морд-Сіт не зникне ніколи — і, звичайно ж, з'ясувала, чому їм доводиться так терміново тікати.
На майданчику Річард вхопився руками за залізні поручні і вже почав підніматися по сходинках, але раптове відкриття привело його в замішання. Решта чекали, спостерігаючи за ним, бажаючи знати, чому він раптом зупинився.
Річард подивився в загадкові блакитні очі Ніккі.
— Вони не збиралися повністю довіритися тобі в цій справі.
— Про що ти? — Запитала Ніккі.
— Це для них занадто важливо. Вони не залишили б тебе одну виконувати їх інструкції. Вони допускають, що ти можеш втратити мужність або потерпіти невдачу і дозволити мені вислизнути.
Кара підійшла ближче.
— Тобто ви хочете сказати, що вони будуть стежити за вами?
— Ну, не те, щоб стежити, — сказав Річард. — Але готовий посперечатися, десь між цим місцем і виходом з Замку вони влаштували засідку, на випадок якщо я вислизну від Ніккі і спробую втекти. Якщо ми наткнемося на них не очікуючи цього — може виявитися занадто пізно.
— Лорд Рал, — сказала Рікка, — Ми з Карою не дозволимо нікому нашкодити вам.
Річард підняв брову.
— Сподіваюся до цього не дійде. Ті троє думають що мені необхідна допомога. Вони не збираються заподіювати мені шкода, ну, принаймні, навмисно. Я не хочу, щоб ви з ними влаштували битву.
— Але якщо вони застануть нас зненацька використавши свою магію проти вас, ви не можете чекати, що ми їм це дозволимо.
Річард на мить зустрів її пильний погляд.
— Як я вже сказав, я не хочу, щоб дійшло до цього.
— Лорд Рал, — тихо сказала Кара, — я просто не можу дозволити нікому з них створити з вами таке, навіть якщо вони вважають, що це принесе вам користь. Ви не зможете вибратися з ситуації, подібної цій. Якщо вони атакують вас, їх потрібно зупинити, і крапка. Якщо дозволити їм домогтися успіху, ви вже ніколи не будете колишнім. Ви більше не будете тим лордом Ралом, якого ми знаємо, тим, хто ви є.
Кара нахилилася трохи ближче і зміряла його поглядом, тим характерним поглядом Морд-Сіт, який завжди змушував його покриватися потом.
— Якщо вони нападуть на вас і у них буде шанс на успіх тільки тому що ви боїтеся їм нашкодити, то коли вони закінчать, ви більше не згадаєте ту жінку, Келен. Ви цього домагаєтеся?
Річард зціпив щелепи і випустив глибокий вдих.
— Ні, не цього. Давайте спробуємо уникнути подібного результату. Але якщо до цього дійде, то думаю, ти права. Не можна дозволити їм зробити те, що вони затіяли. Але раз вже ми повинні їх зупинити, давайте не будемо використовувати більше сили, ніж необхідно.
— Нерішучість — це помилка, яка призводить до поразки, — сказала Кара. — Я не була б Морд-Сіт, якби не вагалася тоді, в дитинстві.
Річард знав, що вона права. Зрештою, Меч Істини теж багато чому його навчив. Танець зі смертю не допускав компромісів між життям і смертю.
Він поклав руку Карі на плече. — Я розумію.
Ніккі пильно дивилася в бік, її блакитні очі оглядали все навколо. — Як ти думаєш, де вони будуть нас чекати?
— Не знаю, — сказав Річард, зачепивши великими пальцями за плечові ремені свого мішка. — Замок Чарівників величезний, але вийти звідси можна тільки через єдині ворота. Але туди веде безліч шляхів, так що, думаю, це станеться, коли ми будемо ближче до внутрішнього дворику, там, де підйомна решітка.
— Лорд Рал, — заговорила Рікка. Йому виявилося нелегко дивитися їй в очі, — Є ще один вихід.
Річард похмуро глянув на неї. — Про що ти говориш?
— З Замку є ще один вихід, крім головного. Туди можна потрапити через проходи в підвалах Замку.
— Звідки ти знаєш?
— Ваш дідусь показав мені його.
У Річарда не було часу дивуватися таким речам. — Думаєш ти змогла б знайти його знову?
Рікка мить подумала. — Думаю так, — нарешті сказала вона. — Само собою, я не хочу, щоб ми заблукали в підземеллях, але впевнена, що зможу знайти дорогу. Прийшовши сюди, ми вже виконали частину шляху, так що це буде не так вже й важко.
Річард поклав руку туди, де, як він пам'ятав, повинне було бути руків'я меча. Але меча там не було. Замість цього він потер руки.
— Напевно буде краще якщо ми спробуємо вибратися цим шляхом.
Рікка розвернулася і пішла попереду, її світла коса шльопала її по спині, коли та повертала голову. — Тоді йдіть за мною.
Річард пропустив Ніккі вперед, сам пішов слідом, залишивши Кару прикривати тил. Не зробивши й дюжини кроків він зупинився, розвернувся і подивився назад.
Кожен кинув короткий погляд в бік, куди подивився він, потім все витріщилися на нього, гадаючи про що він думає.
— Цим шляхом ми теж не можемо піти. — Він повернувся до Рікки. — Той шлях зі Сховища показав тобі Зедд. Він знає Морд-Сіт. Знає, що як би добре ви з ним не ладнали, якщо доведеться вибирати, то ваша відданість дістанеться мені.
— Зедд обожнює трюки. Він дозволить Енн і Натану охороняти головного вхід в Замок, а сам охоронятиме шлях, який показав тобі, Рікка.
— Ну, якщо є тільки два виходи, — сказала Ніккі, — це означає, що їм доведеться розділитися, щоб переконатися, що обидва шляхи заблоковані. Це у тому випадку, якщо Зедд буде мислити так, як ти це уявив. Він міг забути, що розповів Ріккі про інший вихід, або міг подумати, що вона тобі не розкаже. Шлях все ще може бути вільний.
Річард повільно похитав головою, коли втупився на щось ще — широкий майданчик трохи нижче місця, де вони стояли, біля круга стоячої води на дні вежі.