— Нерозумно розраховувати, що Зедд зробить таку стратегічну помилку.
Ніккі виглядала злегка схвильованою.
— Ну, ти, звичайно, не можеш використовувати свою силу, щоб не привернути увагу гончої Крові, зате я можу використовувати свою. І в моєму розпорядженні більше сили, ніж у Зедда. Якщо вони розділяться, як ти гадаєш, нам не доведеться битися зі всіма трьома відразу.
— Ні, але я б не хотів це перевіряти, особливо в Замку. Можливо тут є щити, які створені для захисту Першого Чарівника в разі атаки. Ти можеш просто спробувати зв'язати його клубком заклинань, щоб перешкодити діяти, поки ми втечемо. І цього цілком повинно вистачити для початку, перш ніж застосовувати щось смертельно небезпечне. Крім того, навіть якщо у тебе і вийде, він все одно зможе піти за нами.
Ніккі обхопила себе руками. — Тоді що конкретно ти нам пропонуєш?
Він розвернувся і знову зустрів погляд її блакитних очей. — Я пропоную вибрати шлях, по якому вони не зможуть піти за нами.
Вона злегка покривила носом. — Який?
— Сильфіду.
Всі озирнулися, ніби Сильфіда стояла позаду них, чекаючи, коли вони відправляться з нею подорожувати.
— Ну звичайно, — сказала Кара. — Ми можемо вислизнути так, що вони навіть не дізнаються, куди ми поділися. Слідів не залишиться. Більш того, вона може віднести нас на величезну відстань, подалі від небезпеки. Вони навіть не посміють сподіватися, що зможуть нас переслідувати.
Точно. — Річард поплескав її по плечу. — Ходімо.
І вони всі пішли за ним, коли він кинувся до зруйнованого дверного отвору. У кімнаті Сильфіди, за допомогою магії Ніккі запалила смолоскипи на стінах, коли всі зібралися довкола колодязя. І завмерли, дивлячись по сторонах.
— Тільки є одна проблема, — голосно сказав Річард, ніби нова думка прийшла до нього, поки він дивився в чорну безодню колодязя. Він подивився на Ніккі. — Мені доведеться скористатися магією, щоб розбудити Сильфіду.
Ніккі глибоко вдихнула і видихнула з пригнічений виглядом. — Це проблема.
— Не обов'язково, — сказала Кара. — Шота говорила, що використання вашої магії потенційно здатне викликати гончу Крові. Але вона діє випадково. Коли ви використовуєте магію, логічно що вона таким чином знайде вас, але Гонча Крові не завжди підкоряється логіці. Вона може прийти, коли ви використовуєте магію, сказала Шота, а може і не прийти. Цього передбачити не можна.
— І ми в значній мірі впевнені, що не виберемося з цього місця не зіткнувшись обличчям до обличчя з іншими, — звернула увагу всіх Ніккі.
— Спроба втекти підносить нам дві проблеми, — сказав Річард, — обдурити їх і потім триматися подалі від їх здібностей, щоб запобігти спробам «зцілити мене». У цьому є сенс. Сильфіда була б вірним способом ушитися не залишивши Зедду, Енн і Натану можливості переслідувати мене або хоча б дізнатися, куди я пішов. Таким чином я зможу уникнути зіткнення з ними лицем до лиця — а мені б цього дуже хотілося. Я люблю свого діда; мені не хотілося б захищатися від нього.
— Мені майже ненависно говорити таке, — сказала Кара, — але я теж думаю, що в цьому є сенс.
— Згодна, — сказала Рікка.
— Буди Сильфіду. — Ніккі відпустила пасмо свого волосся, і знову заглянула в колодязь. — І поквапся, поки вони не вирішили перевірити, чому я затрималася.
Річард більшене вагався. Він розпростер свої руки над колодязем, стиснув долоні в кулаки. Йому треба було пробудити свій власний дар, щоб закликати Сильфіду, а викликати власний дар — це не те, в чому він був сильний. Але він робив це раніше, і йому потрібно зробити це знову.
Він дозволив напрузі покинути його. Він знав, що йому доведеться зробити все, щоб не втратити шанс взагалі коли-небудь знайти жінку, яку любить більше життя. На мить горе через розлуку з нею, страждання від її відсутності затопило його душу ниючий болем.
З щирою необхідністю, пекучим бажанням зробити що завгодно щоб допомогти Келен, його бажання розгорілася глибоко всередині. Він відчув дар, ревучий в самій серцевині його істоти, так, що захоплювало подих. Він напружився насилу утримуючи ті сили і почуття, що вирували всередині нього.
Між його схрещеними руками заблищали іскри. Він впізнав відчуття, що виникали, коли він робив це раніше. Він схрестив руки, з'єднавши оббиті срібною шкірою браслети, які носив на зап'ястях. У перший раз у нього їх не було, але Сильфіда говорила, вони знадобляться щоб закликати її знову. Срібні символи виблискували так яскраво, що Річард крізь свою плоть і кістки міг бачити іншу сторону браслетів.
Він зосередився тільки на своєму бажанні. Йому більше нічого не було потрібно крім того, щоб прийшла Сильфіда і він зміг допомогти Келен. Він жадав цього. Він потребував цього.
Прийди до мене!
Спалах світла, супроводжуваний звуком, схожим на крик, палаючою ниткою спрямувався по центру колодязя, як блискавка, але замість удару грому у повітрі і потріскування розряду світло просто помчало з неймовірною швидкістю в надра темряви.
Всі, стоячи навколо кам'яної стіни неспокійно дивилися в глибину колодязя, освітленого спалахами світла. Ніккі мигцем оглядала кімнату, очевидно побоюючись появи Гончої Крові. Відлуння сили, спрямованої Річардом в колодязь, поступово згасало. Нарешті все стихло.
У мовчазній купі мертвого каменю навколо них і над ними почувся віддалений, глибокий гуркіт.
Щось поверталося до життя.
Підлога почала тремтіти з все зростаючою силою, поки з тріщин і щілин не почав підніматися пил. Маленькі камінчики танцювали на кам'яній підлозі.
Глибоко внизу в надрах колодязя зародився рух, щось піднімалося по шахті з великою швидкістю, заповнюючи її з ревучим пронизливим звуком. Рев посилився — це Сильфіда прийшла на поклик.
Ніккі, Кара і Рікка зробили крок назад від колодязя, коли срібляста пелена появилася поверх нього. І, дивна річ, незважаючи на лякаючий ефект цієї появи, видовище мимоволі зачаровувало своєю незвичайною красою.
Посеред переливчастого срібного потоку піднявся блискучий металевий горбок, нависаючи над краєм кам'яної стінки колодязя. Він тягнувся, ріс, поступово приймаючи чітку форму. Блискуча поверхня, немов рідке дзеркало, відображала все, що знаходилося в кімнаті, спотворюючи зображення. Вона росла і змінювалася.
Сильфідаа виглядала як ожила ртуть.
Зростаюча форма продовжила спотворювати відображення, згинаючись, приймаючи форми гострих кутів і площин, кривих і складок, поки не перетворилося на жіноче обличчя.
Обличчя розпливлося в срібній посмішці, що означало впізнавання. — Господарю, ви мене кликали?
Моторошний, але при цьому жіночний голос Сильфіди луною рознісся по кімнаті, її губи при цьому залишалися нерухомими.
Річард ступив ближче, не звертаючи увагу на Ніккі і Рікку, застиглих з широко відкритими від подиву очима. — Так, Сильфідо, спасибі що прийшла. Ти мені потрібна.
Задоволена срібна посмішка. — Бажаєте подорожувати, господарю?
— Так, я бажаю подорожувати. Всі ми. Всі ми бажаємо подорожувати.
Посмішка зробилася ширше. — Тоді вирушаємо. Ми будемо подорожувати.
Річард підштовхнув всіх ближче до стіни. Рідкий метал прийняв форму руки, яка доторкнулася до кожної з трьох жінок по черзі.
— Ти раніше подорожувала, — сказала Сильфіда Карі після короткого контакту з її лобом. — Ти можеш подорожувати.
Блискуча рука ніжно пройшла поперек брів Ніккі, затримавшись на мить довше. — У тебе є те, що мені потрібно. Ти можеш подорожувати.
Рікка задерла підборіддя, намагаючись не думати про свою неприязнь до магії, і твердо стояла, коли Сильфіда доторкнулася до її чола.
— Ти не можеш подорожувати, — сказала Сильфіда.
Рікка виглядала обуреною. — Але… але, якщо Кара може, чому я не можу?
— Ти не володієш необхідними двома сторонами магії, — сказав голос.
Рікка зухвало склала руки, — я повинна йти з ними. Я теж іду. Ми всі тут для цього.