60
Зі швидкістю стріли Річард летів крізь шовкову безмовність Сильфіди і в той же час ковзав з неквапливою грацією ворона, що парить в повітряному потоці над спрямованими вгору деревами в безвітряну місячну ніч. Не було ні спеки, ні холоду; ні темряви, ні світла; у тиші солодкі звуки наповнювали розум; легені переповнювала солодка присутність Сильфіди, коли він вдихав її немов у саму душу.
Це був неймовірний екстаз.
Раптом все закінчилося.
Перед його поглядом несподівано вибухнула зерниста тьма. З усіх боків їх оточували стіни, складені з квадратних кам'яних блоків. Ніккі в жаху стиснула його руку.
— Дихай. — Сказала Сильфіда.
Річард видихнув, звільняючи свої легені від Сильфіди, і неохоче вдихнув чуже, гаряче і запорошене повітря. Кара теж вдихнула.
Ніккі плавала обличчям вниз, м'яко погойдуючись у рідкому сріблі.
Річард перекинув руку через кам'яний бортик колодязя Сильфіди і потягнув Ніккі за собою. Скинувши з плеча заважаючий лук, він кинув його за огорожу колодязя. За допомогою Сильфіди він перебрався через бортик і витягнув повище безвольне тіло Ніккі, щоб на повітрі опинилися її голова і плечі.
Річард поплескав її по спині. — Дихай, Ніккі. Дихай. Давай, ти повинна випустити Сильфіду і дихати. Зроби це заради мене.
Нарешті вона зробила вдих і в жаху замахала руками, збита з пантелику таким дивним оточенням. Річард підтягнув її вище, допомагаючи вибратися з колодязя.
У скобах на стінах були закріплені скляні сфери, подібні тим, які Річард бачив в Замку Чарівників; при його наближенні вони починали світитися яскравіше.
— Де це ми, по-вашому, опинилися? — Оглядаючи темне приміщення, запитала Кара.
— Це було… неймовірно, — сказала Ніккі, все ще під враженням від пережитого.
— Я попереджав.
— Схоже, ми в якійсь кам'яній кімнаті, — сказала Кара, обходячи вздовж стін невелике приміщення.
Річард попрямував в темний куток кімнати, і він освітився зловісним зеленим світлом двох скляних сфер на довгих залізних підставках. Він побачив, що вони розташовані з двох сторін ступенів, що йдуть прямо вгору.
— Дивно, — вимовила Кара, стоячи на другій сходинці і оглядаючи стелю.
— Ось, — Ніккі нахилилася над сходинками. — Тут якась металева пластина.
Такі пластини Річард вже бачив в інших місцях, вони служили для включення і виключення щитів. Ніккі легко торкнулася долонею пластини, але нічого не відбулося.
Річард приклав долоню до холодної, як лід, поверхні і пролунав скрегіт каменю об камінь. Зверху струмочками посипалася пилюка.
Ніккі, Річард і Кара відсахнулися назад, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Земля затремтіла. Здавалося, вся кімната прийшла в рух і почала міняти форму. Не відразу, але Річард нарешті зрозумів, що це рухається стеля.
Смужка місячного світла що впала на східці, росла, перетворюючись на доріжку.
Річард поняття не мав, куди вони потрапили. Він не знав нічого про місце, зване Каска, крім того, що воно розташоване десь в Долині Небуття. Він зовсім не знав цієї місцевості, і зовсім не уявляв, з чим можна гут тут зіткнутися. І те, що відбувається йому рішуче не подобалося. Він потягнувся за мечем.
Меча не було. І вже вкотре він відчув глибоке каяття від усвідомлення того, чому і у кого цей меч зараз перебуває.
Замість меча він витягнув довгий ніж і почав підніматися по щаблях, пригнувшись не тільки для того, щоб не розбити голову об стелю, але і побоюючись тих, хто міг опинитися зовні і почути скрегіт зсовування каменю. Ейдж Кари негайно стрибнув до неї в руку, ледве вона побачила, як Річард оголив ножа. Вона спробувала піти попереду, але Річард утримав її, змусивши рухатися зліва від себе. Ніккі, не відстаючи ні на крок, йшла справа.
Вибравшись на поверхню, Річард побачив трьох людей, що стояли в тіні неподалік. Після перебування в Сильфіді, його зір був набагато гострішим, ніж зазвичай — швидше за все, він бачив незнайомців краще, ніж вони його.
Він зауважив, що середній з них, здоровенний мужик однією рукою затискає рот дівчині, яка щосили пручається. В другій руці громили блищав в місячному світлі кинджал, який він приставив до її горла.
— Киньте зброю і здайтеся Імперському Ордену або помрете, — прогарчав гігант.
Річард підкинув ножа в повітря і спіймав за лезо. Раптово чорний, як ніч, ворон з пронизливим зойком спікірував на голову чоловіка і широко змахуючи крилами піднявся в повітря. Річард не став витрачати час на подив від такого несподіваного повороту подій і, скориставшись секундною розгубленістю противника, метнув ножа.
Лезо увігналося йому прямо в лоб. Річард знав, що воно було достатньо довгим, щоб порізати мозок і вийти з іншого боку черепа. Людина мертвою впала позаду тремтячої дівчини, не встигнувши навіть подумати, щоб заподіяти їй шкоду.
І скоріше, як двоє інших встигли зробити хоча б крок, Ніккі гострою як бритва смужкою повітря знесла їм голови, які вдарилися об землю з подвійним глухим стуком. Їх обезголовлені тіла осіли по обидві сторони від дівчини.
Єдиним звуком, порушували безмовність ночі, був скрекіт цикад.
Дівчина нерішуче ступила вперед і опустилася на коліна. Вона нахилялася все нижче, поки її лоб не торкнувся каменя біля ніг Річарда.
— Лорд Рал, дякую вам за те, що ви прийшли і врятували мене. Я живу лише для того, щоб служити вам. Моє життя в вашому розпорядженні. Наказуйте.
Поки дівчина говорила все ще тремтячим голосом, Кара і Ніккі розійшлися в сторони в пошуку нової загрози. Річард притиснув палець до губ, щоб дати їм зрозуміти, що потрібно зберігати тишу. Обидві побачили його жест і згідно кивнули.
Річард чекав, чуйно прислухаючись до будь-якого тривожного звуку. Так як дівчина вже сиділа на землі, він вирішив, що краще їй залишитися там, подалі від небезпеки. Він почув, як ворон сів на гілку дерева неподалік і з тихим шелестом склав крила.
— Все чисто, — сказала Ніккі, вийшовши з тіні. — Мій Хань показує, що інших людей поблизу немає.
Заспокоївшись, Річард розслабив напружені м'язи і почув, що дівчина тихо плаче від жаху. Він присів на верхню сходинку поряд з нею. Він подумав, що її переляк може бути викликаний побоюваннями бути вбитою, як і ті троє. Річард хотів заспокоїти її, запевнити, що з ними їй нічого не загрожує.
Він м'яко взяв її за плечі й підняв. — Все добре. Я не заподію тобі зла. Тепер ти в безпеці. — Коли вона піднялася, він обійняв її і притиснув її голову до свого плеча, при цьому дівчинка кинула переляканий погляд на трьох убитих, неначе вони могли піднятися і схопити її. Вже майже жінка, вона була стрункою і в той же час дуже крихкою, як пташеня, тільки збирається покинути гніздо. Вона з вдячністю обійняла Річарда своїми тонкими руками, відчуваючи полегшення від того, що все позаду.
— Цей птах твій друг? — Запитав Річард.
Вона кивнула. — Це Локі, він наглядає за мною.
— Ну що ж, він непогано попрацював сьогодні.
— Я думала, що ви не прийдете, Магістр Рал. Я думала, це моя вина, бо я виявилася недостатньо гарною жрицею.
Річард погладив її по голові.
— Звідки ти дізналася, що я прийду?
— Так сказано в переказах. Але я вже чекаю так довго, що почала сумніватися в їх правдивості. Я майже повірила, що ви визнаєте нас негідними. І боялася, що це моя вина.
Річард припустив, що перекази — це свого роду пророцтва. — Так кажеш, ти — жриця?
Трохи відсунувшись, щоб поглянути на його усмішку, вона кивнула. Річард побачив, що її величезні карі очі дивляться на нього з-під намальованої маски, що покривала все її обличчя. Таке видовище здатне було збити з пантелику кого завгодно.
— Я жриця кісток. Ви повернулися, щоб допомогти мені, і мій обов'язок — служити вам. Я та, хто повинен насилати сновидіння.
— Повернувся?
— До життя. Ви ж повернулися з мертвих.
Річард остовпів.
Ніккі присіла позаду дівчини.
— Що значить «повернувся з мертвих»?
Дівчина вказала на будову, з якої вони вийшли. — Зі світу мертвих… назад до живих. Про це говорить його ім'я, там, на могильній плиті.