Алекс побачила, що Мерсі завмерла біля стіни провулку.
«Донощиця».
— Ну ж бо, — озвалася дівчина. — Заходьте.
Стерн порушувала правила Дому Лети, пускаючи до Халупки чужого, але, якщо Колін Хатрі міг показати Ленсові Ґрессанґу, як відкрити портал до Ісландії, їй можна запросити маму й сусідку на чай.
Алекс глипнула на Нареченого.
— Не ти.
Коли привид рушив до неї, вона хутко зачинила двері.
— Не хто? — перепитала мати.
— Ніхто. Нічого.
Піднявшись сходами, Алекс захекалася й відчула запаморочення, однак це не завадило їй знітитися, відчинивши двері й пустивши гостей до Халупки. Подумки вона була занадто далеко звідти, щоб збагнути, наскільки далеко зайшов гармидер. Покинуті ковдри скрутилися на дивані копицею, і по всіх усюдах були брудні тарілки й контейнери із зіпсованою їжею. Тепер, подихавши свіжим повітрям, вона відчула, що кімната смердить, наче перехрестя між болотом і лікарняною палатою.
— Вибачте, — перепросила Алекс. — Це були... Я не мала сили для прибирання.
Мерсі взялася відчиняти вікна, а Міра заходилася збирати сміття.
— Не роби цього, — попросила Стерн, палаючи від сорому.
— Я не знаю, що ще робити, — пояснила Міра. — Сядь і дозволь мені допомогти. У тебе такий вигляд, наче ти ось-ось упадеш. Де кухня?
— Ліворуч, — озвалася Алекс, відправляючи маму на тісну крихітну кухоньку, де панував такий самий безлад, як у кімнаті, якщо не гірший.
— Чиє це помешкання? — поцікавилася Міра, знімаючи пальто.
— Дарлінґтонове, — відповіла Алекс. Почасти це було правдою. Дівчина стишила голос: — Як ти дізналася, де я?
Мерсі схвильовано посовалася.
— Я, ну... кілька разів простежила за тобою.
— Що?
— Ти була дуже загадкова, розумієш? А я переймалася через тебе. Ти, між іншим, маєш жахливий вигляд.
— Ну, я й почувалася жахливо.
— Де ти була? Ми мало не до сказу через тебе тривожилися. Не знали, може, ти зникла безвісти чи щось таке.
— Тож ти зателефонувала моїй мамі?
Мерсі підвела руки.
— І не мрій, що я шкодуватиму. Сподіваюся, що ти, якщо я зникну, шукатимеш мене.
Алекс насупилася, але подруга лише тицьнула її пальцем у плече.
— Ти врятувала мене. Я врятувала тебе. Ось так це й працює.
— Тут є смітник? — гукнула з кухні Міра.
Алекс зітхнула:
— Під мийкою.
Можливо, добрі речі нічим не відрізняються від поганих. Іноді ти просто дозволяєш їм статися.
Мерсі з Мірою виявилися навдивовижу ефективною командою. Вони винесли сміття, відправили Алекс у душ і записали на прийом до університетського медпункту, щоб отримати курс антибіотиків, хай навіть вона так і не погодилася показати їм рану. Сказала, що підхопила якийсь грип чи вірус. Вони змусили її помитися та вдягнути чистий спортивний костюм, а потім Міра пішла до невеличкої крамнички з делікатесами, звідки повернулася із супом і «Ґейтрейд». Відтак вийшла знову, коли Алекс сказала, що мусить викинути черевики.
— Смола, — пояснила вона. — Вони зіпсовані.
«Смола чи бризки крові. Невелика різниця».
Міра повернулася за годину з парою черевиків, парою джинсів, двома єльськими футболками й набором шльопанців для душу, яких Алекс не потребувала та за які однаково подякувала.
— Я принесла тобі ще й сукеночку.
— Я не ношу сукні.
— А могла б.
Вони всілися перед каміном з горнятками чаю і розчинного какао. Алекс, на жаль, з’їла все куплене Доус маршмелоу для гурманів. На вулиці було недостатньо холодно, щоб розпалювати вогонь, але в променях надвечірнього світла кімната здавалася затишною і безпечною.
— На скільки ти приїхала? — поцікавилася Алекс. Слова пролунали дещо невдячно, хоча дівчина цього не хотіла.
— Полечу завтра вранці першим рейсом, — озвалася Міра.
— Не можеш залишитися на довше?
Алекс достеменно не знала, чи хоче цього. Та коли мама засяяла від щастя, почувши це запитання, дівчина зраділа, що вдалася до такого жесту.
— Я хотіла б. Але в понеділок на роботу.
Стерн здогадалася, що зараз, мабуть, вихідні. Зачаївшись у Халупці вона лише раз перевірила електронну пошту й не відповіла на жодне з повідомлень Сендоу. Вона розрядила телефон. Уперше замислилася, чи товариства й далі збираються, коли за ними не наглядає Лета. Можливо, після нападу в «Іль-Бастоне» їхню діяльність призупинили. Алекс цим не надто переймалася. А переймалася тим, чи може мама дозволити собі купити останньої хвилини квиток на рейс в інший бік країни. Пожалкувала, що не вимагала в Лети не лише підвищених оцінок, а й трохи грошей.