Міра подивилася на Чепел-стріт. Її погляд став відчуженим.
— Ти колись чула про миш’якоїдів?
Алекс здивовано кліпнула.
— Ні.
— Вони щодня ковтали дрібку миш’яку. Від цього їхня шкіра ставала чистою, очі яскравими й почувалися вони прекрасно. Хоча весь час пили отруту.
Коли Міра знову подивилася на доньку, її погляд був гострішим і спокійнішим, ніж вона могла пригадати, у ньому більше не було звичних показних веселощів.
— Ось на що схоже життя з твоїм батьком. — Після цього вона всміхнулася, і колишня Міра повернулася. — Напиши мені, коли підеш до лікаря.
— Напишу, ма.
Алекс зачинила дверцята й дивилася, як таксі поїхало геть. Наречений тримався на шанобливій відстані, спостерігаючи за їхньою бесідою, але тепер наблизився. Невже він ніколи не здасться? Їй справді не хотілося йти до «Іль-Бастоне», але доведеться навідатися до бібліотеки Лети, щоб дізнатися, як порушити їхній зв’язок.
— «Безсмертних не існує», — кинула вона й побачила, як привид неохоче позадкував і зник між цеглою.
— З твоєю мамою все гаразд? — запитала Мерсі, коли дівчина увійшла до спільної кімнати. Вона вдягнула гіацинтовий халат і скрутилася калачиком на канапі.
— Думаю, так. Вона просто непокоїться, чи протримаюся я решту навчального року.
— А ти не непокоїшся?
— Непокоюся, звичайно, — запевнила Алекс. — Аякже.
Мерсі рохнула.
— Ні, не непокоїшся. Я точно знаю. Це додає таємничості Алекс Стерн. Це нормально. Таємниця — це добре. У старшій школі я два роки грала в софтбол.
— Серйозно?
— Бачиш? У мене теж є секрети. Ти щось чула про Блейка?
Не чула. Вона не чула ні про що протягом тижнів, коли переховувалася в Халупці. У цьому й була суть. Утім, згідно зі словами Мерсі, Блейк Кілі напав з ножем на жінку в неї вдома, а її чоловік ударив його ключкою для гольфа.
Криміналісти виявили, що ніж, який у нього був, збігається зі зброєю з розслідування вбивства Тари Гатчинс. Не було жодної згадки про Доус, про маєток на Орандж-стріт чи про фатальне мармурове погруддя Гайрама Бінґема III. Жодної розмови про Достойницю. Жодного слова про товариства. Справу закрили.
— Я могла померти, — підсумувала Мерсі. — Припускаю, мені слід бути вдячною.
«Вдячною». Це слово зависло в повітрі, здаючись хибним, як фальшиве калатання дзвоників.
Мерсі відкинула голову назад, поклавши її на бильце канапи, і втупилася в стелю.
— Моя прабабця дожила до стотрирічного віку. Вона сама розраховувала свої податки та щоранку плавала в річці, аж поки не впала замертво посеред заняття йогою.
— Звучить чудово.
— Вона була справжня засранка. Ми з братом ненавиділи ходити до неї додому. Вона поїла нас смердючим чаєм і ніколи не припиняла жалітися. Але щоразу наприкінці гостин ми ставали трохи крутішими. Адже пережили зустріч із нею.
Алекс виявила, що зрадіє, якщо доживе до кінця семестру. Проте це були сентименти.
— Я б хотіла, щоб моя бабуся дожила до ста трьох років.
— А якою вона була?
Алекс сіла в потворне розкладне крісло Лорін.
— Забобонна. Релігійна. Точно не знаю, яке слово влучне. Але в неї був залізний стрижень. Моя мама розповідала, що, коли привела мого батька додому, він подивився на бабусю, мерщій розвернувся й більше ніколи не повертався.
Якось Алекс запитала про це бабцю після її першого серцевого нападу. «Занадто красивий, — сказала та й відмахнулася. — Mal tormento que soplo». Злий вітер, що промчав повз.
— Гадаю, ти теж такою будеш, — зізналася Мерсі. — Якщо доживеш до старості.
Алекс визирнула у вікно. Наречений повернувся. Обличчя його було напружене, рішуче. Наче він міг чекати вічно. І, напевно, таки міг.
«Чого ти хочеш?» — запитала в неї Белбалм.
«Безпеки, затишку, не боятися. Хочу дожити до старості, — подумала Алекс, запинаючи завіси. — Хочу сидіти на своєму ґанку, пити смердючий чай і буркотіти на перехожих. Я хочу пережити цей світ, який затято намагається знищити мене».
29
Рання весна
Наступного ранку, коли Алекс вийшла, прямуючи на навчання й налаштувавшись принаймні спробувати справити гарне враження, Норт так і стовбичив під дверима. Здавався збудженим, гасав туди-сюди перед дівчиною та завис у її полі зору так, що на занятті з іспанської Алекс не бачила дошки.
«Я знаю, що тебе тут немає, — написала вона Доус, вийшовши із заняття, — та чи вдалося тобі знайти, як розірвати зв’язки із Сірими? У мене проблема з Нареченим».
Утративши терпіння, Алекс увірвалася до вбиральні біля входу до обідньої зали й жестом покликала Норта всередину.
— Скажіть-но мені одну річ, — кинула вона йому. — Ви знайшли Тару за Серпанком?