«Якщо ти тупий — це як татуха. Усім видно».
Дівчина витягнула телефон і подзвонила деканові додому. Як вона і очікувала, слухавку взяла покоївка.
— Привіт, Єлено. Це Алекс Стерн. Я маю дещо передати деканові.
— Його немає вдома, — з помітним українським акцентом озвалася покоївка. — Але ви можете завезти пакунок.
— Не знаєш, куди пішов? Він уже краще почувається?
— Так. Пішов до ректора додому на велику вечірку. Я чекаю його повернення.
Алекс ніколи не бувала в ректора вдома, але знала цей будинок. Дарлінґтон показував: гарненький будиночок із червоної цегли з білими прикрасами на Гіллгауз-стріт.
— Чудово, — озвалася вона. — Скоро заскочу.
Дівчина написала повідомлення Тернерові: «Ми неправильно зрозуміли. Зустріньмося біля будинку ректора».
Склала аркуш з іменами й поклала його в кишеню. Досить уже бути тупою іграшкою Сендоу.
— Гаразд Дарлінґтоне, — прошепотіла вона, — походимо конем. Лицарем.
30
Рання весна
Алекс забігла до своєї кімнати в гуртожитку, щоб прийняти душ і перевдягнутися. Ретельно розчесала волосся, перевірила бинти та вдягнула сукню, яку їй купила мама. Не хотіла мати недоречний вигляд. А якщо щось піде не так, дівчина хотіла здаватися якомога надійнішою. Вона налила собі горнятко чаю й дочекалася, поки на поверхні з’явиться Норт.
— Пощастило? — поцікавилась Алекс, коли на рідині показалося його бліде обличчя.
— Тут немає нікого з них, — пожалівся він. — Із цими дівчатами щось сталося. Те саме, що сталося з Дейзі. Щось гірше за смерть.
— Зустріньмося за межами захисту. І будьте готові. Мені знадобиться ваша сила.
— І ти її отримаєш.
Алекс не сумнівалася. Магія вирвалася з-під контролю й убила Норта і його наречену, у цьому дівчина була впевнена. Але в результаті цього сталося ще щось, чого Стерн не могла пояснити. Єдине, що вона знала, — це завадило Дейзі перетнути Серпанок, де дівчина могла б знайти спокій.
До ректорського будинку Алекс викликала таксі. Перед будинком стояв швейцар, а крізь вікна дівчина побачила натовпи людей у кімнатах. Добре. У неї будуть свідки.
Попри це вона однаково написала повідомлення Доус. «Я знаю, що ти зникла на деякий час, але якщо зі мною щось станеться, це був Сендоу. Я залишила запис у бібліотеці. Просто запитай Книгу Албемарля».
Від Тернера поки не було жодної відповіді. Невже вона йому більше не потрібна через те, що детектив вважає свою справу вирішеною? Ідучи доріжкою, Алекс раділа, що з нею Норт.
Вона очікувала, що на вході хтось перевірятиме імена в списку запрошених, але потрапити всередину вдалося без пригод. У кімнатах було тепло, пахло вологою шерстю й печеними яблуками. Алекс скинула пальто й повісила поверх двох інших. Почула, що на тлі бурмотіння бесід грає піаніно. Узяла в офіціанта, що саме проходив повз неї, кілька фаршированих грибочків. Чорта з два вона помиратиме на голодний шлунок!
— Алекс? — гукнув її офіціант, і дівчина збагнула, що це Колін.
Вигляд у нього був, можливо, трохи втомлений, але не знервований чи розлючений.
— Я не знала, що ти й на ректора працюєш, — обачно озвалася дівчина.
— Я на зарплаті в Белбалм. Мушу пізніше відвезти її додому, тож якщо хочеш, підкину й тебе. Працюєш сьогодні?
Алекс похитала головою.
— Ні, просто завезла дещо. Для декана Сендоу.
— Здається, я бачив його за піаніно. Коли закінчиш, повертайся на кухню. Хтось надіслав Белбалм пляшку шампанського, а вона віддала її нам.
— Як мило, — з удаваним завзяттям відповіла Алекс.
Вона знайшла вбиральню й увірвалася всередину. Їй потрібна була хвилинка, щоб зібратися з духом, щоб поміркувати про легковажну Колінову поведінку. Він, напевно, божевільний. Він мав би ненавидіти Алекс за те, що вона розкрила його зв’язки з Тарою, дізналася, що «Сувій та ключ» поділилися своїми таємницями зі сторонніми, що вони ковтали наркотики. Навіть якщо Сендоу не згадував під час дисциплінарних заходів її імені, вона однаково залишалася представницею Лети.
Та хіба ж дівчина не знала, що справжніх наслідків ніхто не відчує? Комусь надають по руках. Комусь випишуть штраф. А криваву ціну доведеться заплатити комусь іншому. Проте Стерн сподівалася, що на них чекає хоч якась розплата.
Алекс зіперлася руками на вмивальник і втупилася поглядом у дзеркало. Вигляд у неї був виснажений, темні тіні викопали під очима цілі траншеї. Поверх вершкової вовняної сукні, яку їй купила мама, вона вдягнула старий чорний кардиган. Тепер дівчина скинула його. Шкіра здавалася масною, руки були худими, м’язистими, як у людини, котра ніколи не наїдається. Алекс побачила, що крізь тканину сукні просочується рожева пляма від рани; мабуть, новий пластир відклеївся на краях. Вона мала б справити поважний вигляд, вигляд хорошої дівчинки, старанної дівчинки, котрій можна довіряти. Натомість вона походила на чудовисько біля дверей.