— То й що, міс Стерн?
— Вам заплатили? — поцікавилася вона.
Декан глянув дівчині через плече, переконуючись, що ніхто не стовбичить у коридорі.
— «Святий Ельм»? Так. Минулого року. Моє розлучення залишило мене без штанів. Зжерло всі мої заощадження. Я мав заплатити аліменти обурливих розмірів. Але кілька вельми поважних випускників «Святого Ельма» скасували всі ці проблеми одним чеком. Єдине, що я мав зробити, — забезпечити їх нексусом, над яким вони могли б розпочати будівництво.
— А звідки вони дізналися, як його створити?
— Вони не знали. Я сам їм це запропонував. Здогадався, проаналізувавши модель за час мого перебування в Леті. Я знав, що все повториться. Уже давно був час. Я не думав, що мені насправді доведеться щось робити. Слід було просто зачекати.
— А товариства були пов’язані з убивствами тих, інших дівчат? Коліни, Дейзі та решти?
Знову погляд їй за плече.
— Безпосередньо? Я сам роками про це розмірковував. Та якби якесь із товариств розгадало таємницю створення нексусу, чи зупинилися б вони на одному? Чому б не скористатися цим знанням? Не обміняти його? — Чоловік узяв люльку. — Ні, не думаю, що вони були пов’язані. Це містечко особливе. Тут Серпанок тонший і магії простіше курсувати. У нексусах вона збирається вихорами, але в Нью-Гейвені магія живе в кожному камінці, кожному клаптику землі, кожному листочку кожного старого в’яза. І вона голодна.
— Це містечко... — Алекс пригадала дивне відчуття, яке накрило її на місці злочину, та як воно віддзеркалювало мапу Нью-Гейвенського поселення. Доус казала, що ритуали найкраще працюють, якщо приурочити їх до якоїсь визначної дати. Або визначного місця. — Саме тому ви обрали для Тариного вбивства те перехрестя?
— Я знаю, як провести ритуал, Алекс. Якщо хочу цього.
Хіба Дарлінґтон не казав їй, що Сендоу був геніальний представник Лети? Що деякими розробленими ним обрядами користуються досі?
— Ви вбили заради грошей.
— Заради великих грошей.
— Ви отримали хабар від ради «Святого Ельма». Сказали їм, що можете контролювати місце появи майбутнього нексусу.
— Що я підготую місце. Я гадав, мені доведеться просто чекати розвитку циклу. Але нічого не сталося. Ніхто не помер. Новий нексус не сформувався. — Декан розчаровано похитав головою. — Вони були такі нетерплячі. Вони... вони сказали, що вимагатимуть повернути гроші, що їм доведеться піти до Ради Лети. Слід було заспокоїти їх. Я створив ритуал, який точно мав спрацювати. Але мені потрібна була жертва.
— І тоді ви знайшли Тару.
— Я знав її, — озвався Сендоу майже люб’язним голосом. — Коли Клер хворіла, Тара приносила їй марихуану.
— Ваша дружина?
— Я піклувався про неї, поки вона двічі боролася з раком грудей, а потім вона покинула мене. Вона... Тара бувала в мене вдома. Чула те, що їй, мабуть, не слід було чути. Я був не надто обачний. Яке це мало значення?
Яке мало значення, що знає якась там дівчина з містечка?
— А Тара була гарненька, чи не так?
Сендоу винувато відвів погляд. Можливо, він трахав її; а може, просто радів, що має з ким поговорити. Саме так і влаштовують справи. Мило поводяться з клієнтами. Сендоу потрібно було співчутливе плече, і Тара підставила його.
— А потім Дарлінґтон помітив модель, вирахував вервечку дівчат.
— Так само, як я. Гадаю, це було неминуче. Він був занадто кмітливий, занадто допитливий, щоб це закінчилося чимось хорошим. І він завжди хотів дізнатися, що зробило Нью-Гейвен інакшим. Намагався укласти мапу небаченого. Він мимохідь приніс її мені, просто навчальна задачка, божевільна теорія, можлива тема для випускної роботи. Але тоді...
— Ви вже запланували вбити Тару.
— Вона скористалася тим, що почула в мене вдома, і перетворила це на маленький бізнес, торгуючи інформацією з товариствами. Вона занадто тісно сплуталася з «Ключами» й «Рукописом». Наркотики. Ритуали. Усе колись мало розсипатися, їй було лише дев’ятнадцять, а вона вже була наркоманкою і злочинницею. Вона була...
— Легкою мішенню. — «Так само, як я». — Але Дарлінґтон здогадався б про все. Він знав про дівчат, які загинули раніше. І був достатньо розумний, щоб пов’язати їх з Тарою. Тож тієї ночі ви нацькували на нього сатанинську потвору, щоб вона його зжерла.
— Вас обох, Алекс. Однак, схоже, Дарлінґтона вистачило, щоб задовольнити апетит чудовиська. А може, він урятував тебе завдяки якомусь останньому дурнуватому геройству.
А може, чудовисько не хотіло їсти Алекс. Може, знало, що вона спалить йому стравохід.
Сендоу зітхнув.
— Дарлінґтон полюбляв казати, що Нью-Гейвен завжди був за крок до успіху, завжди ну хіба трішки не дотягував до успіху й великих статків. Він не розумів, що це місто ходить линвою. З одного боку успіх. А з другого — руйнація. Магія цього місця та пролита за її збереження кров відділяли місто від загибелі.