«Це містечко розвели від самісінького початку».
— Ви скоїли це власноруч? — поцікавилася Алекс. — Чи вам забракло яєць?
— Знаєш, колись я був лицарем Лети. У мене достатньо волі. — Його голос пролунав насправді гордовито.
Ізабель казала, що тієї ночі Сендоу відсипався в кабінеті Белбалм після завеликої дози бурбону, але він міг якось вислизнути або скористатися тою самою портальною магією, у застосуванні якої вона підозрювала Коліна. Йому однаково потрібно було впоратися із чарами зовнішності, та для Сендоу це не проблема. Алекс подумала про пудреницю, якою користувалася в Тариному помешканні та в’язниці. Коли вона взяла її з шухляди, на ній була плямка. Але Доус ніколи б не сховала брудної речі. Хтось користувався пудреницею незадовго до Алекс.
— Ви прибрали Ленсового обличчя. Накачали Тару наркотою так, що вона не могла дати відсіч, і вбили її. Це ви нацькували на мене ґлуму?
— Я. Це було ризиковано, може, навіть дурнувато. У мене немає хисту до некромантії. Але я не знав, що саме ти можеш виявити в морзі.
Дівчина пригадала, як Сендоу сидів навпроти неї в Халупці, поставивши на коліно горнятко з чаєм, і розповідав їй, що це вона притягнула напад ґлуми, що вона винна в цьому, у Тариному вбивстві.
— Ви сказали мені, що це моя провина.
— Ну, ти не мала б вижити. Мені довелося щось казати.
Його слова здавалися дуже розсудливими.
— Дарлінґтона знудило б від усього, що ви накоїли.
— Дарлінґтон — джентльмен. А тепер не час для джентльменів. — Декан знову взяв люльку. — Знаєш, що жахливо?
— Що ви холоднокровно вбили дівчину, аби якісь багатенькі дітки могли собі збудувати модний клуб? Це здається цілком жахливим.
Утім він, схоже, її не чув.
— Це не спрацювало, — сказав чоловік, похитавши головою, його густі брови зійшлися на переніссі. — Ритуал був могутній. Я досконало його розробив. Але нексус не з’явився.
— Тож Тара померла, а ви однаково в халепі?
— Був би, якби не ти. Я виступаю за те, щоб «Рукопис» вижбурнули з їхньої гробниці. Наступного навчального року «Святий Ельм» отримає нову домівку. Тож вони дістануть те, чого хотіли. А я отримаю свої гроші. Питання в тому, Алекс, чого ти хочеш?
Дівчина витріщилася на декана. Він у прямому сенсі торгувався з нею.
— Чого я хочу? Зупинити вбивства людей. Аби ви не вбивали дівчини й не влаштовували Дарлінґтонового зникнення. Аби не використовували мене, Доус і Лету, тому що вам хочеться жити в престижному районі та їздити на престижній машині. Ми не мусимо ходити линвою. Ми кляті вівчарі.
Сендоу розреготався.
— Ми жебраки біля стола. Нам кинули недоїдки, але справжня магія, магія, котра дарує майбутнє та зберігає життя, належить їм. Хіба що ми самі відкусимо шматочок.
Декан підніс люльку, але не підпалив її, а висипав вміст собі до рота. Порошок заблищав у нього на губах — Аструмсалінас. Зоресила. Примус. Він дав його Блейкові, щоб той опанував волю Алекс тієї ночі в «Іль-Бастоне». Тієї ночі, коли він відправив Блейка Кілі вбити її.
Тільки не цього разу.
Алекс потягнулася до Норта, і стрімкий натиск підказав, що привид увійшов усередину, наповнив її силою. Дівчина кинулася до Сендоу.
— Ану зупинися! — наказав декан.
Алекс зашпорталась, вона хотіла лише слухатися його. Але наркотик не діяв на мертвих. «Ні», — сказав Норт, його голос чітко й істинно прозвучав усередині її голови.
— Ні, — повторила Алекс.
Вона штовхнула декана в крісло.
Його милиці впали на підлогу.
— Тернер уже в дорозі. Ви розповісте йому, що зробили. «Святий Ельм» не отримає нової гробниці. Усе це не закінчиться лише штрафами й тимчасовими відставками. Ви всі заплатите. До сраки товариства, до сраки Лету, до сраки вас.
— Александро?
Вони із Сендоу розвернулися. У дверях завмерла професорка Белбалм, тримаючи в руках келих шампанського.
— Що тут відбувається? Елліоте... з тобою все гаразд?
— Вона напала на мене! — крикнув чоловік. — Вона нездорова, нестабільна. Марґеріт, виклич охорону кампусу. Поклич Коліна, щоб він допоміг привести до тями Алекс.
— Звичайно, — погодилася Белбалм; примус заволодів нею.
— Професорко, заждіть... — почала була Алекс. Вона знала, що все це марно. Під впливом Зоресили її неможливо буде вмовити. — У мене є запис. У мене є доказ...
— Александро, не знаю, що на тебе найшло, — сказала Белбалм, сумно похитавши головою. Потім вона всміхнулася й підморгнула. — Насправді я точно знаю, що в тебе увійшло. Це Бертрам Бойс Норт.