— Можливо. Події назвали Заколотом Воскресіння, але нічого по-справжньому неприємного із цього не вийшло. Кращими були справи чи гіршими, Нью-Гейвен завжди був містечком за крок від чогось такого.
Дарлінґтон улаштував Алекс екскурсію рештою кімнат «Іль-Бастоне»: великою вітальнею зі старовинною мапою Нью-Гейвена над каміном; кухнею і комірчиною; кімнатами для тренувань унизу; арсеналом на другому поверсі зі стіною, вкритою аптекарськими шухлядками, де було напхом напхано трав і священних предметів.
Доус відповідала за те, щоб вони були добре забезпечені, щоб тлінні запаси поповнювали або викидали, перш ніж вони зіпсуються, і щоб усі потрібні артефакти зберігалися в придатному стані. Кутбертові Перлини Захисту слід було щомісяця вдягати на кілька годин, інакше вони втрачали блиск і здатність захищати власника від ударів блискавки. Випускник Лети на ім’я Лі Де Форест, якому призупинили навчання через те, що він вимкнув у всьому кампусі світло, залишив по собі численні винаходи, серед яких був Годинник Революції, що з точністю до хвилини показував час до збройного повстання в країнах у всьому світі. Він мав сімдесят два циферблати і сімдесят шість стрілок; годинник треба було постійно заводити, інакше той просто верещав.
Дарлінґтон показав запаси кісткового пилу й кладовищної грязюки, якими вони вбезпечуються щочетверга ввечері, та рідкісні слоїки з Полум’яною Водою; казали, буцімто це вода із семи рік Пекла й користуватися нею можна лише в крайньому разі. Дарлінґтонові ніколи не випадало скористатися посудинами, але він не полишав надії.
У центрі кімнати стояв тигель Гайрама, або, як полюбляли називати його представники Лети, Золота Чаша. Завбільшки він був з колесо трактора, а виготовлений — зі щирого золота.
— Лета багато років знала, що в Нью-Гейвені є привиди. Вони комусь являлися, люди базікали, наче їх десь помічали, а деяким товариствам за допомогою спіритичних сеансів і замовлянь вдавалося протнути Серпанок. Однак Лета знала, що існує щось більше: таємний світ живе поряд з нашим і часто впливає на нього.
— Як впливає? — не зрозуміла Алекс, і хлопець побачив, як напружилася тонка лінія її плечей, ледь помітно згорбившись у бійцівську стійку.
— Тоді цього ніхто не знав напевно. Підозрювали, що присутність Сірих у священних колах і залах храмів руйнувала чари й ритуали товариств. Були докази, що заблукала магія, яка виривалася з-під контролю обрядів через втручання Сірих, може спричинити що завгодно — від несподіваних заморозків за п’ятнадцять кілометрів від місця подій до нападів жорстокості серед школярів. Рік за роком люди намагалися вдосконалити еліксир, який дав би змогу бачити духів, і ставили на собі досліди методом іноді смертельних спроб і помилок. Однак робота не увінчувалася успіхом. Аж до появи тигля Гайрама.
Алекс доторкнулася пальцем до золотої крайки посудини.
— Схоже на сонце.
— Чимало споруд у Мачу-Пікчу були присвячені культу бога сонця.
— Ця штука приїхала з Перу? — не повірила Алекс. — Можеш так не дивуватися. Я знаю, де Мачу-Пікчу. Я навіть можу знайти на мапі Техас, якщо ти даси мені вдосталь часу.
— Пробач мені брак поінформованості щодо навчального плану Лос-Анджелеського шкільного округу чи твоєї зацікавленості стосовно цього.
— Пробачила.
«Можливо», — подумав Дарлінґтон.
Алекс Стерн здавалася таки злопам’ятною людиною.
— Гайрам Бінґем був одним із засновників Лети. Він «відкрив» Мачу-Пікчу 1911-го, однак це слово занадто гучне, адже місцеві чудово знали про існування цього міста інків. — Коли Алекс не відповіла, хлопець додав: — Пліткують також, що Бінґем був прототипом Індіани Джонса.
— Як мило, — кинула дівчина.
Дарлінґтон стримав зітхання. Звісно, ось що приверне її увагу.
— Бінґем украв близько сорока тисяч артефактів.
— І привіз їх сюди?
— Так. У Єль, для вивчення в Пібоді. Обіцяв повернути за вісімнадцять місяців. А насправді Перу знадобилося сто років, щоб їх повернути.
Дівчина стукнула пальцем по тиглю, і той відгукнувся низьким гудінням.
— А під час повернення товару це покласти забули? Здається, його не так легко проґавити.
— Тигель ніколи не фігурував у документах, тому що його ніколи не передавали Єлю. Його привезли до Лети.
— Крадене добро.
— Боюся, це щира правда. Але це ключ до Орозцеріо. Проблема з еліксиром Лети крилася не в рецепті, а в посудині.
— То це магічна миска?
«Маленька безбожниця».
— Я, можливо, назвав би це іншими словами, але так.
— І це суцільне золото?
— Перш ніж ти подумаєш про те, щоб утекти з ним, пам’ятай: він важить удвічі більше за тебе, а весь будинок захищений від злодіїв.