У флуоресцентному світлі ванної кімнати дівчина торкнулася країв укусу на боці й занурила пальці в рану, стискаючи плоть коло швів, аж поки біль не огорнув її, наче мантія, і не настала така бажана втрата свідомості.
Це було навесні. Але негаразди почалися темної зимової ночі, коли померла Тара Гатчинс, і Алекс досі вважає, що могла б уникнути цього всього.
«Череп і кістки» — найстаріше таємне товариство, перший з восьми Домів Серпанку, заснований 1832 року. Кістяники можуть похизуватися більшою кількістю президентів, видавців, промислових магнатів і членів кабінетів міністрів, ніж будь-яке інше товариство (список випускників можна знайти в Додатку «Доми Серпанку»), і «похизуватися» — достоту дуже влучне слово.
Кістяники усвідомлюють свою могутність й очікують шанобливого ставлення від представників Лети. Було б добре їм завжди пам’ятати власний девіз: «Багаті і бідні — для смерті всі рівні».
Поводься з гідністю та дипломатичністю, які забезпечують служба і співпраця з Летою, але завжди пам’ятай, що наш обов’язок — не підтримувати марнославство Єльської еліти, а залишатися на посту між живими і мертвими.
Життя Лети: Процедури та протоколи Дев’ятого Дому, витяг
Кістяники вважають себе титанами серед недоумків, і це ж таки бісить. Та хто я такий, щоб вишукувати недоліки, коли напої міцні, а дівчата чарівні?
Щоденник Джорджа Петі часів Лети (Коледж Сейбрук ‘56)
1
Зима
Алекс поспіхом перетнула широку, неначе чужорідну Байнеке-плазу, протупотівши черевиками по пласких квадратних прямокутниках чистого бетону. Здавалося, наче велетенський куб з колекцією рідкісних книжок закляк у повітрі, здійнятий понад нижнім поверхом. Упродовж дня його стіни зсередини сяяли бурштином, блискучий золотистий вулик радше походив на храм, аніж на бібліотеку. Уночі він просто скидався на гробницю. Ця частина кампусу не надто пасувала до решти будівель Єльського університету: ні сірого каміння, ні готичних арок, ні маленьких бунтівних будинків-примар із червоної цегли, які, за словами Дарлінґтона, насправді не були збудовані в колоніальному стилі, а просто мали походити на нього. Він пояснював причини такої забудови Байнеке, що саме вона мала віддзеркалювати й утілювати в цьому закапелку серед кампусних будівель, однак дівчині це місце однаково здавалося чимось із науково-фантастичних фільмів сімдесятих років, а тутешні студенти наче мали б носити комбінезони або закороткі туніки, пити щось із назвою «Екстракт», а їжу ковтати у вигляді пігулок. Навіть велика металева скульптура, створена, як Алекс було відомо, Александром Колдером, була подібна до негатива велетенської лавової лампи.
«Це Колдер», — пробурмотіла вона собі під ніс. Саме так люди тут говорили про мистецтво. Нічого нікому не належало. Ця скульптура була Колдером. Картина — Ротко. Будинок — Нойтра.
А вона сама запізнювалась. Вечір розпочався з добрих намірів: дівчина вирішила попрацювати над есеєм для курсу про сучасний британський роман, після чого ще залишалася ціла купа часу, щоб узятися до віщувань. Натомість Алекс заснула в одному з читальних залів Бібліотеки Стерлінга, стискаючи в руці примірник «Ностромо» й закинувши ноги на батарею. О пів на одинадцяту вона, здригнувшись, прокинулась; щокою стікала слина. Наляканий вигук «От лайно!» розітнув бібліотечну тишу, наче постріл, Алекс закуталась аж по обличчя шарфом, закинула на плече торбу й вибігла.
Тепер вона проминула обідню залу й пройшла ротондою, з глибоко вкарбованими в мармур іменами загиблих на війні й кам’яними постатями, що ніколи не спали, — Миром, Відданістю, Пам’яттю і нарешті Хоробрістю. Хоробрість, до речі уособлював чоловік з шоломом і щитом, але майже без одягу, тож Алекс завжди асоціювала його радше зі стриптизером, ніж із плакальником. Дівчина спустилася сходами й перетнула перехрестя вулиць Колледж і Ґроув.
Кампусу якимось чином удавалося змінювати маски о різній порі та від кварталу до кварталу, тож Алекс завжди здавалося, ніби вона бачить його вперше. Сьогодні він був сновидою, що дихає спокійно та глибоко. Люди, яких вона оминала дорогою до Зали ШСС, тобто Шеффілда — Стерлінга — Страпсона, здавалися зануреними в сон, лагідноокими, обличчя поверталися одне до одного, пара клубочилася над горнятками з кавою в їхніх обіп’ятих рукавичками руках. В Алекс виникло моторошне відчуття, що цим людям вона сниться — дівчина в темному пальті, яка зникне, щойно вони прокинуться.