6
Минула осінь
Він почав з малого — зі «Святого Аврелія». Дарлінґтон дійшов висновку, що велика магія може почекати до кінця семестру, і зрозумів, що зробив правильний вибір, коли, спустившись униз сходами «Іль-Бастоне», побачив Алекс, яка зіщулилась на краєчку оксамитової диванної подушки й несамовито гризе ніготь. Доус, здавалося, нічого не помічала, її увага була прикута до «Доповнення до лінійного письма Б», а навушники з функцією шумопоглинання викрашалися на звичному місці.
— Готова? — запитав він.
Алекс підвелась і витерла руки об джинси. Дарлінґтон дозволив їй перевірити запаси захисних засобів у їхніх торбах і задоволено виявив, що вона нічого не забула.
— На добраніч, Доус, — мовив хлопець, коли вони знімали з гачків вішака в коридорі свої пальта. — Ми повернемося додому пізно.
Доус стягнула навушники на шию.
— У нас тут є бутерброди з копченим лососем, яйцем та кропом.
— Можна дещо запитати?
— І авголемоно[35].
— Я б сказав, що ти янгол, але ти значно цікавіша за них.
Доус прицмокнула язиком.
— Насправді це не осінній суп.
— Осінь лише розпочалась, а суп з більшою кількістю вітамінів годі й уявити.
До того ж після еліксиру Гайрама зігрітися було складно.
Доус усміхнулася й повернулася до тексту. Дівчині подобалося, коли її страви хвалили, майже так само, як тоді, коли хвалили її наукові досягнення.
Повітря свіжим морозцем щипало шкіру, поки вони йшли вздовж Орандж-стріт, повертаючись до парку й кампусу. Весна в Новій Англії наставала повільно, але осінь завжди несподівано вистрибувала з-за рогу. Ти щойно пітнів у літньому бавовняному одязі, аж раптом тремтиш під небом, що неочікувано вкрилося твердою блакитною емаллю.
— Розкажи мені про «Святого Аврелія».
Алекс затамувала дух.
— Засноване 1910-го. Посвячення відбулося в залі Шеффілда — Стерлінга — Страткона...
— Не ламай язика. Усі називають її ШСС.
— ШСС. Реставрація 1932-го.
— Приблизно в цей самий час «Кістки» запечатали свій операційний театр, — додав Дарлінґтон.
— Свій що?
— Дізнаєшся на вступному віщуванні. Утім, гадаю, під час першого досвіду ми не будемо нехтувати страхуванням. — Краще буде, якщо Алекс Стерн зведеться на ноги серед завзятих щирих Авреліанців, ніж на очах у Кістяників. — Університет подарував Авреліанцям це приміщення за їхню службу.
— Яку службу?
— Це ти мені розкажи, Стерн.
— Ну, вони спеціалізуються на логомагії — ворожінні на словах. Щось пов’язане з якоюсь угодою?
— Купівля лісу Сейгема 1910-го. Це був велетенський шматок землі, й університет хотів упевнитись, що прибуток з нього залишатиметься сталим. Згодом його назвали Пагорбом науки. Що ще?
— Люди не надто серйозно до них ставляться.
— Люди?
— Лета, — виправилася вона. — Інші товариства. Тому що в них немає справжньої гробниці.
— Але ми не такі, Стерн. Ми не сноби.
— Ти точно сноб, Дарлінґтоне.
— Гаразд, я сноб, але не такого штибу. Нас по-справжньому займають лише дві речі: чи працює їхня магія і чи небезпечна вона.
— І як, працює? — перепитала Алекс. — Небезпечна?
— Відповідь на обидва твої запитання: час від часу. Авреліанці спеціалізуються на угодах, які неможливо порушити, обов’язкових обітницях, оповідках, що буквально змушують читача заснути. Один мільйонер 1989 року впав у кому в каюті своєї яхти. Біля нього знайшли примірник «Бога і людини в Єльському університеті»; якби хтось здогадався погортати, то знайшов би там передмову, якої нема в жодному іншому виданні, — написану Авреліанцями. Тобі, мабуть, також цікаво буде дізнатися, що останніми словами Вінстона Черчилля були: «Я стомився від цього всього».
— Хочеш сказати, це Авреліанці вбили Вінстона Черчилля?
— Це лише балачки. Але я можу підтвердити, що половина мерців цвинтаря на Ґроув-стріт не покидають своїх домовин тільки завдяки надмогильним написам, які виконали члени товариства «Святого Аврелія».
— Як на мене, звучить дуже потужно.
— Це була давня магія, з тих часів, коли їх ще вважали таємним товариством. Авреліанців вижбурнули на вулицю, коли розладналися перемовини щодо спільницької згоди з університетом. Висунуте звинувачення — продаж алкоголю неповнолітнім, але насправді Єль відчув, що Авреліанці напартачили з початковою згодою. Вони втратили кімнату 405, і відтоді їхня робота стала ненадійною. Нині вони здебільшого зайняті поодинокими згодами про нерозголошення або чарами натхнення. Сьогодні ввечері саме це ми й побачимо.